Пiд проводом цього самого Шинкаря, що згодом став бiльшовицьким повстанським ватажком, сердюцькi полки незабаром (ймовiрно, пiсля остаточного звiльнення С.Петлюри з посади Вiйськового Секретаря 1 сiчня (18 грудня)), були повернутi до звичайного стану та переведенi на такi ж права, як рядовi формацiї старої армiї.
Зазначимо, що Д.Дорошенко в своїй працi "Історiя України 1917–1923 роки" написав, що проти сердюкiв виступило Генеральне Вiйськове Секретарство С.Петлюри (40,с.199). Це вiдверта помилка Дорошенка. Цiкаво, як мiг В.Павленко самостiйно сформувати Сердюцькi дивiзiї без санкцiї та допомоги Симона Петлюри? Так чи iнакше, але ми, на вiдмiну вiд вельмишановного дослiдника, посiдаємо вiдповiднi архiвнi документи. І навiть генерал О.Грекiв зазначав, що саме С.В.Петлюра вiдправив його формувати 2-гу Сердюцьку дивiзiю (49,с.20).
До крайнього загострення вiдносин мiж Винниченком та Петлюрою дiйшло на засiданнi Генерального Секретарiату 23 (12) грудня 1917 року. Ми вже згадували це засiдання. На ньому було поставлено питання про ставлення до Донського уряду (ф.1115,оп.1, спр.26,с.8). Влучну характеристику цьому засiданню дав радянський iсторик М.Рубач:
"Итак, по предложению Винниченко, решительно поставить вопрос об отношении к Дону и казакам, которые резко проявляют контр-революционные намерения, принимается постановление: — "Пропуска казачьих войск на Дон не прекращать", т. е. продолжать поддержку контр-революции, по собственному признанию Винниченко … Здесь чувствуются две политические позиции. Одна, резко очерченная, реакционная, стоящая на платформе союза с Доном; позиция, представленная на этом заседании Петлюрой, Шульгиным, Стешенко и др.
Другая, расплывчатая, не смеющая и не умеющая делать выводов из своих же положений, позиция, представленная Винниченко, Ткаченко, политика, которой прикрывалась левыми фразами, а на деле прикрывала политику первой группы" (72,с.72).
Щодо останнього твердження М.Рубача з приводу того, що група Винниченка прикривала полiтику групи Петлюри, можна не погодитись. Швидше, радянський автор, маючи на метi очорнити i тих, i iнших, кинув цю реплiку на догоду полiтичним вимогам свого часу. В цiлому ж оцiнка М.Рубача досить слушна. Ми справдi бачимо розходження думок мiж членами Генерального Секретарiату з питання радянського ультиматуму. Адже, якби Генеральний Секретарiат погодився з визначенням В.Винниченка Донського уряду як "контр-революцiйного", можна було б одразу вирiшити два питання Раднаркомiвського ультиматуму: про пiдтримку калединського уряду та про пропуск озброєних ешелонiв козакiв на батькiвщину. До речi, вже в спогадах Володимир Винниченко, начебто виправдовуючись, писав, що "та державнiсть, яку ми творили, була ближче до державностi донцiв, рiднiша до них, а через те ми й не боялися пропускати донцiв" (122,с.141). Найцiкавiше, що тодi, в груднi 1917 року, це була позицiя не В.Винниченка, а С.Петлюри, який, як виявилось, був бiльш далекоглядним, нiж увесь Генеральний Секретарiат Центральної Ради разом узятий.
Отож, протистояння В.Винниченка та С.Петлюри що далi, то бiльше ставало загрозливим. Ще бiльш загострив ситуацiю опублiкований у багатьох газетах лист І.Сталiна "К украинцам тыла и фронта". Сталiн конкретно вказував на Петлюру та на його полiтику як таку, що призвела до конфлiкту мiж Центральною Радою та Раднаркомом. Наведемо найбiльш важливi, на нашу думку, уривки з листа:
"Конфликт возник не по вопросу о централизме и самоопределении, а следующим трем конкретным воросам:
1. Конфликт начался с приказов по фронту члена Генерального Секретариата, Петлюры, грозивших полной дезорганизацией фронта. Не считаясь со ставкой и интересами фронта, не считаясь с мирными переговорами и делами мира вообще, Петлюра стал в своих приказах сзывать на Украину все украинские части армии и флота. Легко представить, что фронт развалился бы мигом, если бы украинские части подчинились приказам Петлюры, северные украинские части потянулись бы на юг, южные же украинские на север, прочие национальности тоже двинулись бы "восвояси", железные дороги были бы заняты одной лишь перевозкой солдат и снаряжения, продовольственные продукты перестали бы поступать на фронт, ибо их не на чем было бы возить — и от фронта осталось бы одно воспоминание …
2. Конфликт, начатый приказами Петлюры, был обострен политикой Генерального Секретариата Рады, начавшего разоружения Советов Украины. Отряды Генерального Секретариата напали ночью в Киеве на советские войска и разоружили их …
3. Конфликт дошел до высшей точки, когда Генеральный Секретариат наотрез отказался пропустить революционные отряды против Каледина … (72,с.72–74).
Іосiф Сталiн у першому питаннi показав "винуватця" — Симона Петлюру, а в другому та в третьому питаннях не важко побачити теж його. Бо роззброювали радянськi вiйська сердюки Петлюри, проти яких так виступав Винниченко.
Останнiм камiнцем у вiдносинах мiж В.Винниченком та С.Петлюрою було засiдання Генерального Секретарiату 15 грудня 1918 року. На ньому порушено питання про стан українського вiйська та можливостi боротьби з Раднаркомом. Наведемо питання з цього засiдання, якi нас цiкавлять:
"Журнал засiдання Генерального Секретарiяту 15 грудня 1917р.
П р и с у т н i: Винниченко, Ткаченко, Шульгин, Шаповал, Одинець, Зiльберфабр, Стешенко, Єщенко, Петлюра, Золотарьов, Голубович, Мазуренко т. ч.с.: Красковський, Мартос, Абрамович, члени мирної делегацiї: поручик Левицький, Любинський.
3) С л у х а л и: повiдомлення Генерального Секретаря Єщенка про зрiст бiльшовизму в масах i в українському вiйську.
Сил для боротьби з бiльшовизмом у Генерального Секретарiяту немає. Вiн спирається на залiзничникiв, якi зупиняють наступ бiльшовикiв. Щоб пiдтримати їх, вiрно на них спертися, потрiбнi грошi. Без грошей нiяка боротьба неможлива. Треба наслати агiтаторiв проти бiльшовикiв, i органiзувати спецiяльний оперативний штаб, який i взяв би в свої руки чисто вiйськову справу боротьби з бiльшовиками.
П е т л ю р а пiдтверджує, що становище дуже грiзне. Основна причина — брак грошей. Через це не можна послати агiтаторiв, задовольнити українське вiйсько, серед якого шириться бiльшовизм. Треба видiлити iз складу Генерального Секретарiяту групу секретарiв з особливими уповноваженнями, що до охорони Республiки. Коли нема вiльних грошей треба конфiскувати налiчнi капiтали, де-б вони не були.
П о р ш пропонує негайно випустити українськi грошi i тимчасово конфiскувати капiтали ощадних кас. Коли робiтники, вiйсько не одержують грошей, от де крах Республiки.
М а з у р е н к о повiдомляє, що випуск грошей затримався через брак помешкання, але все таки до 23 грудня грошi будуть випущенi.
Ш у л ь г и н пропонує скласти особливу фiнансову комi— сiю, якiй доручити вести всю фiнансову справу вiд iменi Генерального Секретарiяту.
П о с т а н о в л е н о: утворити фiнансову комiсiю в складi Генеральних Секретарiв: Мазуренка, Ткаченка i Золотарьова.
7) С л у х а л и: доложену Абрамовичем заяву комiсiї по охоронi ладу на Українi, що робота її не може проводитись планомiрно, i не може виконувати своїх обов'язкiв через нестачу потрiбних сил.
П е т л ю р а каже, що вiйська дуже мало: козачi частини, якi ранiше були в розпорядженi губернських комiсарiв, не дуже охоче iдуть в контактi з українськими. Генеральне Секретарство вiйськових справ не хотiло до цього часу брати вiйсько з фронту, але тепер приходиться його взяти. Це все стоїть в звязку з загальним становищем на Українi. Генеральне Секретарство вiйськових справ має завдання охоронити кордони України. Оперативнi справи бере на себе вже органiзований генеральний штаб. Зараз перше завдання генерального штабу взяти Харкiв оплот бiльшовизму на Українi.
Але треба ясно сказати, чи воюємо ми чи нi.
Є щ е н к о пропонує розiбрати залiзницi i одрiзати Україну вiд пiвночi.
Ш а п о в а л повiдомляє, що в Харковi всiми бiльшовицькими силами командує барон Розен, нiмецький офiцер. Антонов тiльки ширма. В Харковi бiльшовики їздять на автомобiлях з плакатами "смерть українцям". Треба розiрвати цiлком з Совiтом Народнiх Комiсарiв i розпочати рiшучу боротьбу з бiльшовиками. Продовольча справа в сучасний момент — засiб вiйни. Крiм того, треба всю Україну оголосити на воєнному станi i надати особливi права начальникам вiйськових частин, яким передати i мiлiцiю.