Цiкаво, що нема тут Харкiвської губернiї та фактично не представленi органiзацiї Катеринославської (Донбас) та Херсонської (Одеса, Миколаїв та iн.) губернiй. Помiтили це не тiльки ми, а й упорядники документiв з'їзду та Г.Лапчинський. Ось що писав з цього приводу С.Шрейбер:
"Отсутствие представителей от Одесщины, Харьковщины и Донбасса, конечно, не было случайным. Все эти центры в тот период еще не чувствовали себя частью Украины. Одесса считала себя "вольным городом" и на правах такового предпочитала иметь дело с советским Питером, чем с Киевом, в котором вопрос о власти еще был далеко не урегулирован. Донбассцы, харьковцы, а также екатинославцы (мова йде про бiльшовикiв — прим. Т.Я.) (даже и позже, после уроков германской окупации) не желали признавать себя частью Украины, которую они ограничивали правобережьем, крестьянскими районами, и тяготели к непосредственной связи с РСФСР, как Донецко-Криворожская самостоятельная областная организация. Тем не менее делегатов на советский с'езд в Киев и харьковцы, и екатеринославцы (и николаевцы) послали, созывая одновременно свой областной с'езд (Донецко-Криворожский) в Харькове" (79, с.62) (йшлося про 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад 6 (19) грудня).
А ось як писав про це Г.Лапчинський:
"Харкiв увесь час тримав звязок безпосередньо з Петербургом. З цiлком українським слобожанським селянством харкiвськi бiльшовики звязанi майже зовсiм не були. Отже, вони мали абсолютно наївну уяву про нацiональнi завдання революцiйного пролетарiяту на Українi, вони були певнi, що, принаймнi, Харкiвщина, Донбас та Криворiжжя нiякiсенького вiдношення взагалi до України не мають, що всi претензiї Центральної Ради на цi землi є фантастичнi й до того необгрунтованi, що навiть жодної небезпеки для них не становлять" (243,с.160).
Як бачимо, на Українi серед мiсцевих бiльшовикiв єдностi не було. Існував дуже слабенький Київський центр, який розповсюджував свою дiяльнiсть на Київську, Полтавську, Чернiгiвську, Подiльську та Волинську губернiї; досить потужний Харкiвський центр (Катеринославська i Харкiвська губернiї) i Одеський центр, який об'єднував Таврiйську, Бессарабську i Херсонську губернiю, Чорноморський флот та Румунський фронт. Ось що писав про Одеський центр один iз упорядникiв "Лiтопису Революцiї":
"Что же касается Черноморской области, то вопрос о включении ее в состав "Украинской Рабоче-Крестьянской Республики даже не подымался. И как только удалось добиться большевистского состава Румчерода (на ІІ съезде Румфронта), он объявил себя высшей властью для области и после победы над гайдамаками создал также свой Совет Народных Комиссаров" (28,с.262).
Власне, три бiльшовицьких центри на Українi надзвичайно ускладнювали боротьбу Росiйського Раднаркому проти Центральної Ради. І якщо київськi та харкiвськi бiльшовики пiд тиском росiян вимушенi були об'єднатись, то одеськi бiльшовики увiйшли до єдиного радянського центру на Українi лише в липнi 1919 року.
Чому ми загострили увагу на створеннi кiлькох бiльшовицьких центрiв на Українi та фактичному протистояннi їх? Справа в тому, що проблема Київ — Харкiв на Українi була незрозумiла навiть у Раднаркомi. У наслiдок цього, радянськi вiйська спочатку допомагали Харкову — зайняли Лозову, Катеринослав, Харкiв, Олександрiвськ та iншi мiста, а потiм на дуже тривалий час зупинилися в нерiшучостi. Вони не знали, як пiдiйти до проблеми Києва, де офiцiйною владою все ж визнавали Центральну Раду. Так, пiсля зайняття 15 (2) сiчня 1918 року Олександрiвська, що було повним закiнченням операцiї на користь Харкова, на цiлих три днi вiйськовi дiї припинилися. Незважаючи на глобальний конфлiкт мiж Центральною Радою та Раднаркомом, останнiй не наважувався пiдтримати киян-бiльшовикiв та вступити у вiдверту вiйну. До цiєї проблеми ми ще обов'язково повернемося.
Другий момент, який нас привабив у з'їздi РСДРП (б) України, це обговорення питання про "українiзацiю" назви українського вiддiлення партiї. Це обговорення яскраво засвiдчило антиукраїнськi настрої переважної бiльшостi членiв РСДРП. Дуже влучну характеристику дав цьому обговоренню згаданий уже нами С.Шрейберг:
" При чтении выступлений по вопросу об отношении к Ц.Р. и украинской краевой власти, порой удивляет политическая близорукость многих ораторов и их формальный подход к больным вопросам украинской революции. Их нужно помнить все время при чтении протокола, когда и в какой обстановке происходило совещание. Ораторы, несомненно отражавшие мнения значительной части украинских большевиков, говорили, что на Украине национальное движение не есть народное движение, что лозунгом "право нации на сомоопределение" мы толкаем массы в об'ятия шовинистической буржуазии (Бош), что переименование краевой организации в соц. — дем. Украины есть капитуляция перед шовинизмом (Александров), что интернационалисты не могут становиться на точку зрения создания отдельной нации (Валявко), 14 делегатов с'езда подали протест против прибавления к названию партии рокового "У" (РСДРП (б-ков) — соц. — дем. Украины) (79,с.56).
Безперечно, що серед бiльшовикiв на з'їздi iснувала й iнша течiя на чолi з В.Затонським (В.Шахрай, О.Горвiц), яка залишалася на певних принципах українського патрiотизму. Однак вона була дуже маленька. В.Затонський у Києвi навiть видав одну листiвку вiд Київського Комiтету бiльшовикiв українською мовою, де йшлося про те, що бiльшовики, це "не тiльки москалi", що їх партiя мусить стати українською та iн. (229). У майбутньому за це В.Затонський отримав догану.
З'їзд обрав Головний Комiтет РСДРП (б) соц. — дем. України та винiс три резолюцiї. Список членiв комiтету варто навести, щоб у подальшому порiвняти його зi списком членiв ЦВК: Ауссем, Шахрай, Лапчинський, Бош, Затонський, Александров, Кулик, Гриневич, Горвiц. Кандидати: Люксембург, Гамарник, Гальперин, Пятаков (30,с.82).
Тепер перейдемо до постанов з'їзду.
Перша резолюцiя торкалася Центральної Ради
"… краевой с'езд РСДРП большевиков заявляет, что, разоблачая реакционную шовинистическую политику Рады, затемняющую классовое сознание пролетариата, партия всеми мерами будет бороться против нынешнего состава Центральной Рады и будет стремиться на Украине, как и на всей России, создать действительно революционную власть Советов Рабочих, Солдатских и Крестьянских депутатов" (30,с.86).
Коментарi тут зайвi…
Перейдемо до другої резолюцiї, яка стосується Українських Установчих Зборiв i де вже першi фрази свiдчать про ставлення до них бiльшовикiв:
"Не обольщая себя иллюзиями относительно прелестей парламентаризма и не считая Учредительное Собрание, даже выбранное на основах самого демократичекого избирательного закона, наилучшим выразителем воли широких слоев пролетариата и беднейшего крестьянства, особенно в момент революций…" (30,с.86).
Далi йде ряд постанов, спрямування яких вже є зрозумiлим з першого ж речення. Безперечно, що тут коментарi теж зайвi.
Нарештi, остання резолюцiя стосується прикрозвiсного ультиматиму Раднаркому. Багато чого цiкавого є у тiй резолюцiї, однак нам варто процитувати лише останнi фрази, як пiдсумок усiєї постанови:
"… с'езд РСДРП (большевиков) призывает украинских рабочих, солдат и крестьян соединиться с рабочими, солдатами и крестьянами других частей России для совместной борьбы с врагами народа. А политиканам из украинских "социалистов", изменивших рабочему и крестьянскому делу, он должен сказать то, что сказал меньшевикам и эсерам.
Украинских социал-шовинистов, социал-националистов, разжигающих национальную рознь, вносящих раздор между братьями рабочими, солдатами и крестьянами, украинская рабоче-крестьянская демократия должна лишить доверия" (30,с.88).
З резолюцiй бачимо, що бiльшовики України вже тодi палали бажанням звести рахунки з Центральною Радою, де вони не мали нiякого впливу. Через це РСДРП (б) України, як якась окрема органiзацiя, не мала впливу нi на Українi, нi в Росiї. Усюди на неї дивилися, як на фiлiю росiйської правлячої партiї, що, власне, й вiдповiдало дiйсностi. Ми впевненi, що в той час Раднарком навiть не ставився серйозно до Київського РСДРП (б) України як до полiтичної сили. Цiкаво, що переважна бiльшiсть тих бiльшовикiв України, яких ми згадували вище, за твердженнями С.Шрейбера ставилася вороже до всього українського. Фактично виходило, що РСДРП (б) України за деякими винятками була чорносотенською iмперською органiзацiєю. У подальшому, висвiтлюючи створення ЦВК, ми обгрунтуємо цю думку.