- Облиште! - крикнув вiн тремтячим голосом. - Коли вiдкриття зроблене, легко ганити опонентiв. Тепер усi на нашому боцi Але з таким же успiхом мiг мати рацiю й Гон. Я пропоную взятися до роботи!
Далi нараду вiв фактично не голова, а Чадаз. Вiн розподiлив обов'язки мiж усiма присутнiми, нагадав усiм програму, закладену у 4/7 комiрок пам'ятi Щехса, i попрохав загальної уваги.
Саме тодi Щехс вийшов на колову орбiту бiля Землi й розпочав свої телепередачi.
Перед очима лтецян на банеподiбному екранi з'явилася величезна блакитна планета, освiтлена яскравим оранжевим промiнням. Поверхню планети затягли бiлi хмари. Подекуди у їхнiх просвiтках виднiлася нескiнченна водяна поверхня. Зрiдка мерехтiли обриси материкiв. Лтецяни бачили Землю так, нiби самi перебували всерединi Щехса.
Раптом у залi пролунали невiдомi мелодiйнi звуки, немов весняний струмок, радiсний, що iскрився веселощами, увiрвався зненацька сюди. Це Щехс зловив передачу однiєї iз земних радiостанцiй i ретранслював її своїм вузьким променем на Лтець. Пiсня прорвалася крiзь космос, майже не засмiчена перешкодами, i лтецяни уперше почули незнайомий нiжний голос живої iстоти з чужої планети. Спiвала жiнка. Чадаз слухав мов зачарований. Щехс опускався все нижче й нижче до планети, голос лунав все чистiш i голоснiш, мов голос сирени, що манить до себе стомленого подорожнього. Голос загадковий i приємний, здавалося, промовляв про головну таємницю життя...
Чадаз, похопившись, попросив увiмкнути електроннi перекладачi. Майже миттєво в залi залунав переклад. Голос спiвав про молодiсть, про весну, про любов i безсмертя.
- Так нас не зустрiчала ще жодна планета! - стиха прошепотiв Чадаз. Дивно, у мене якесь неприємне передчуття...
Усi, хто сидiв поруч нього i чув його слова, здивовано переглянулися помiж собою. I тiльки один iз його давнiх приятелiв нахилився ближче й розумiюче прошепотiв:
- Якби ми чули цей голос ранiш, то, очевидно, склали б iншу програму для Щехса. Чи не так?
Чадаз ствердно хитнув головою i з подякою непомiтно потис йому руку. Отже, побоювання виникли не тiльки в нього одного.
- Зараз уже нiчого не можна змiнити.
Тим часом Щехс, зробивши декiлька обертiв навколо Землi, почав спускатися. Усi, хто сидiв у Залi, побачили, як на них стрiмголов лине поверхня чужої планети. Оболонка Щехса розжарилась. Вiд неї полетiли вогнянi iскри. Робот увiмкнув гальмiвнi двигуни. Це врятувало корабель вiд загибелi. На екранi промайнули верхiв'я якихось зелених високих рослин, потiм почувся глухий удар. Щехс повалився набiк - вiдмовила одна з опор. Довкола палало полум'я. Гальмiвнi двигуни й розжарена оболонка спричинили пожежу.
Чадаз уп'явся руками в бильця крiсла.
- Почали з пожежi. Погано! - шепотiв вiн, нi до кого не звертаючись. Вони нас зустрiли пiснею...
Вiн заспокоївся, коли Щехс струменями рiдкого азоту швидко згасив полум'я. Це було передбачено програмою.
Будь-хто з космонавтiв, пролетiвши декiлька десяткiв рокiв у космосi i здiйснивши висадку на чужу планету, вiдчув би себе стомленим. Далося б узнаки нервове напруження минулих рокiв. Та Щехс був усього лише роботом. Йому не потрiбен був вiдпочинок. Коли його центральна система отримала вiдомостi про справнiсть усiх елементiв, вiн почав дiяти за програмою, закладеною в його пам'ятi.
- Роблю аналiз хiмiчного складу грунту й рослин, - пролунав у Залi його чiткий металевий голос.
Чадаз побачив, як Щехс зрiзав тепловим променем високу рослину. Через кiлька хвилин на Лтець були переданi мiкрофотографiї клiтин деревини, її хiмiчний склад i багато iнших даних.
- Вуглець! - захоплено вигукнув астроботанiк, потираючи руки. - Я так i знав! Я передбачав це! Вуглець - це чемпiон у своїй справi. Вiн i тiльки вiн може давати мiльйони рiзноманiтних сполук. Вуглець i вода - ось основа нескiнченного розмаїття живого свiту!
З такою ж легкiстю Щехс зробив хiмiчний аналiз грунту. Потiм, слухняний сигналам логiчної системи керування, вiн пiднявся вище дерев. Лтецяни побачили на екранi широку стрiчку рiки, що блищала при мiсячному свiтлi. Щехс полетiв до неї i невдовзi на екранi з'явилося зображення буксира з двома вогниками - червоним i зеленим - на бортах. Вiн поволi просувався рiчкою.
- Що це? Жива iстота? Механiзм? - запитав Чадаз астробiолога.
- За зовнiшнiм виглядом важко сказати, - ухилився той вiд прямої вiдповiдi. - Рiзноманiття форм живих iстот величезне i у нас на Лтецi. Цей предмет самостiйно пересувається по водi, має температуру вищу за довколишнє середовище, клiпає вогнями... Деякi живi iстоти на Лтецi також свiтяться.
- Що передбачає програма для Щехса?
- Аналiз.
- Ми вирiшили долю цього предмета двадцять п'ять рокiв тому, задумливо сказав Чадаз. - Боюся, що це було не найкраще рiшення, та ми вже нiчого не можемо виправити...
VII
Вартовий на мосту вже давно звернув увагу на дивну сцену з буксиром, що вiдбувалася бiля мосту посеред рiчки.
До нього долинали схвильованi вигуки капiтана i його помiчника. Вiн бачив i химерний конусоподiбний предмет, що заважав пересуванню буксира. Таке вiн спостерiгав уперше. Та й чути нi про що подiбне йому не доводилося. Руки мимоволi скинули з плечей гвинтiвку. Вiн намагався добре роздивитися, хто ж саме напав на буксир. "А можливо, винен не той, хто нападає, а команда буксира? - майнула думка. - Нi, зброю в хiд пускати рано. Треба ще з'ясувати".
Хвилина йшла за хвилиною. Буксир вiдносило течiєю все ближче й ближче до мосту.
Тепер вартовому було добре видно, що на палубi рiчкового судна пiднялася вся його нечисленна команда. Вигуки капiтана i його помiчника пiдняли усiх на ноги. Люди стояли на борту i щось голосно кричали конусовi, що летiв на них. Розбiрливих фраз вартовий чути не мiг. До нього долинали тiльки загальний гамiр i окремi слова. Видно, команда збентежилась не на жарт. Конус пiдлiтав до буксира все ближче й ближче...
I раптом з-пiд опуклого днища конуса рiзко вискочили два блискучi металевi стержнi з загнутими гачками-зубцями на кiнцях та зi скреготом уп'ялися в нiс буксира. їх страшна хватка була така сильна, що сталева обшивка буксира прогнулася i трiснула в кiлькох мiсцях. Буксир хитнуло з корми на нiс. Хтось iз команди не втримався на ногах i впав на палубу.
В цю саму мить вартовий побачив, як iз-пiд днища конуса вирвався тонкий промiнь. Своїм кiнцем вiн уперся в воду, яка тут же закипiла й заклекотiла довкола нього, мовби це був не промiнь свiтла, а струмiнь розплавленого металу. У всi боки повалила пара, що розiрваною хмарою попливла за вiтром.
Тепловий промiнь торкнувся борту буксира. Яскравим снопом увсебiч бризнули краплини розплавленого металу. Промiнь рiзав буксир без усякого зусилля. На його шляху трапився якiрний ланцюг. Промiнь без труднощiв розтяв його на частини. З такою ж легкiстю вiн перерiзав i товстi металевi кнехти бiля клюза, на лiвому борту.
Капiтан мимоволi заволав вiд жаху, коли край теплового променя пройшов по палубi за якийсь метр вiд його нiг. За секунду промiнь уже пропалив усю носову частину буксира вiд палуби до днища. Вода, що вривалася у пробоїну, одразу ж перетворювалася на пару.
Летючий конус з незвичайною легкiстю пiдняв над водою важкий вiдрiзаний нiс буксира i швидко засунув його своїми металевими стержнями в люк, що вiдкривався збоку. Тепловий промiнь одразу згас. Буксир рiзко накренився на нiс i став швидко тонути. Вода ринула у величезний вiльний отвiр.