- У воду! Всiм у воду! - не своїм голосом закричав капiтан, кидаючись до борту по палубi, що накренилась.
Його крик немовби вивiв людей з зацiпенiння. Один за одним усi кинулися в рiчку.
Вартовий на мосту пiдбiг до своєї будки й подав сигнал тривоги. Вiн не вiдводячи очей стежив за всiм, що вiдбувалося на рiчцi. Буксир затонув майже миттєво бiля самого мосту. На водi з'явилася велика масляна пляма. Спливли якiсь дошки й темнi предмети, їх тут же понесла течiя. Команда буксира пливла до берега. До вартового долинали голоси потерпiлих.
Дивний конус висiв у повiтрi над рiчкою, не рухаючись з мiсця.
Вартовому здалося, що вiн чує знайоме стрекотiння, яке наближалось. Низько над лiсом летiв вертолiт. Вiн попрямував просто до конуса.
VIII
Чадаз i астробiолог уважно розглядали результати хiмiчного аналiзу носової частини буксира "Чайка", виконаного роботом Щехса з усiєю ретельнiстю, яка притаманна автоматам. Перед ними була велика кiлькiсть цифр.
- Дивно, - сказав астробiолог, - сумнiватися у показаннях Щехса не доводиться. Але за його даними виходить, що спiйманий ним предмет на дев'яносто п'ять вiдсоткiв складається з залiза, а на долю решти хiмiчних елементiв припадає п'ять вiдсоткiв.
- Ви вбачаєте в цьому щось дивне? - запитав Чадаз.
- Звичайно. Я нiколи не повiрю, що жива iстота складається майже цiлком iз залiза. Цього не може бути. Залiзо, звiсно, повинне входити у склад живого органiзму, але не в такiй кiлькостi!
- Який же ви робите висновок?
- Це була не жива iстота.
- А що ж?
- Не знаю. Можливо, штучна споруда, механiзм, машина, - усе що завгодно, тiльки не живий органiзм!
- Ви помiтили, - звернувся хтось до Чадаза, - коли дивний предмет тонув, з нього у воду зiскочили якiсь постатi i попливли он до того берега. Можливо, це й були справжнi господарi планети?
- Може бути. Я добре не розгледiв. Але, очевидно, наш астробiолог має рацiю. Щехс, здається, напав на одну з їхнiх машин...
- Дивiться! - перепинили його. - До Щехса наближається лiтальний предмет! Звернiть увагу на те, як дивно вiн махає крильми!
На екранi всi побачили вертолiт, що виринув iз-за верхiвок дерев. Вiн пiдлiтав усе ближче й ближче до робота. Ось вiн пiдлетiв зовсiм близько, завис над водою й освiтив конус, що ширяв у повiтрi, яскравим променем фари для посадки.
Далi подiї розгорталися, як нiколи, стрiмко.
Робот Щехс виконував задану програму. Вона говорила: "Аналiз будови цiкавих предметiв". Пiд "цiкавими" вiн розумiв тi предмети, якi не так часто попадались йому на шляху... Спрощення, на яке пiшла група Чадаза двадцять п'ять рокiв тому через нестачу комiрок пам'ятi.
Буксир був одним iз цiкавих предметiв. Вертолiт - другим. Вiн був нагрiтий. З патрубкiв його двигуна било полум'я вихлопiв. Вiн лiтав. Логiчна схема керування робота виробила програму-команду: "Зустрiч з цiкавим летючим предметом. Хiмiчний аналiз летючого теплого предмета". I робот полетiв до вертольота. Полетiв просто по променю фари для посадки...
- Що вiн робить! - вигукнув Чадаз. - Це ж явно лiтальний апарат, а не жива iстота! Вiн знищить його! Я не хочу цього! Я неправильно склав його програму! Ми не хотiли нападати на них! Ми не хотiли, щоб Щехс руйнував їхнi машини! Стiй! Стiй! - крикнув вiн у мiкрофон.
Проте Щехс не чув його. Команда Чадаза повинна була чотири з половиною роки линути крiзь космос, щоб досягти Землi...
IX
Вартовий на мосту не мiг довше залишатися тiльки пасивним спостерiгачем, бачачи усе те, що вiдбувалося над рiчкою.
Дивний летючий конус наближався до вертольота. Шугонув тепловий промiнь, й у всi боки полетiли обрiзанi бiля самої основи лопатi гвинта. Вертолiт ринувся вниз, але був тут же пiдхоплений цупкими металевими лапами конуса. Увесь корпус вертольота тремтiв i бився, наче у передсмертних корчах. Екiпаж вистрибнув через боковi дверi в рiчку.
[Image02.tif]
Вартовий пiднiс гвинтiвку до плеча. Чорний силует конуса чiтко видiлявся на тлi рiчки, що поблискувала. Перед тим як натиснути на спусковий гачок, вартовий на мить затамував дух. Вiдчув, як вiддало в плече. Одразу ж перезарядив гвинтiвку i вистрелив удруге. Потiм утретє. Пострiл за пострiлом розрядив усю обойму. Вiн знав, що влучив. Промаху не було.
Велетенський конус раптом спалахнув синiм полум'ям i разом з вертольотом, нiби пiдбитий шулiка iз здобиччю в пазурах, опукою звалився в рiчку.
Вартовий встиг кинути вниз з мосту екiпажевi вертольота кiлька рятувальних кругiв...
У водi, в тому мiсцi, де затонув летючий конус, якийсь час було ще видно голубе свiтло. Немовби там ще догоряло синє полум'я.
X
Уся ця сцена промайнула на екранi перед очима розгублених лтецян за одну хвилину.
Вони бачили все: й екiпаж вертольота, який вискакував з кабiни, i пострiли вартового з мосту, i лопатi гвинта вертольота, вiдрiзанi автоматом...
Робот вiв передачi до самого кiнця. Вiн тримався, наче мужнiй боєць. Охоплений полум'ям, падаючи в рiчку, пробитий кулями, вiн безперервно передавав результати хiмiчного аналiзу:
- Летючий теплий предмет складається на 95 вiдсоткiв з алюмiнiю, на 4 вiдсотки з мiдi, на пiввiдсотка з...
Це була остання наукова iнформацiї Щехса. Вона обiрвалася в ту мить, коли вiн зник пiд водою. Екран у Центральному Залi керування почав темнiти, потiм на хвильку яскраво спалахнув i згас назовсiм. Репортаж iз Землi закiнчився.
Хвилину панувало мовчання. Всi дивилися на Чадаза.
Вiн сидiв непорушно, глибоко замислившись.
- Ну, що ж, - зiтхнув вiн. - От i все. Це й була перша зустрiч з розумними iстотами iншої планети. Ми вiрили, що вона вiдбудеться, й вона вiдбулася. Щоправда, ми уявляли її зовсiм iнакше. Ми гадали, що нас зустрiнуть квiтами... Вийшло по-iншому. Ми втрутилися в їхнє життя, не маючи анiнайменшого уявлення про нього, не знаючи їхнiх взаємин, поняття не маючи про їхнi звичаї. Коли б їхнiй робот, що прилетiв би до нас, на Лтець, почав ламати все заради аналiзу, ми змушенi були б знищити його. їх не можна винуватити. Вони вчинили розумно. Вони не чекали нас... Зате ми багато про що дiзналися. Ми не однi у Всесвiтi. Поруч є розумнi сусiди. Ми бачили їх. У нас збереглися їхнi знiмки. Але коли вони побачать нас? Адже туди летiти двадцять п'ять рокiв...
У вiдповiдь на його слова зi свого мiсця пiдвiвся наймолодший космонавт.
- Наш екiпаж долетить за п'ятнадцять.
Чадаз здригнувся. Перед ним була молодiсть. Вона не знала меж. Вона була готова на подолання будь-яких труднощiв. Вiн зрозумiв - Щехс проклав дорогу. По нiй полетять космонавти. Полетять молодi - незалежно вiд того, хоче вiн того чи нi. Що ж! Нехай летять. I його справа тiльки застерегти.
- П'ятнадцять у один кiнець, - сказав вiн. - У два - тридцять. I всi цi тридцять рокiв - добровiльне ув'язнення. Спiлкування тiльки з двома-трьома членами екiпажу. Майже повна самотнiсть. Житимете лише спогадами. Повернетеся старими. Загубите кращi роки...
- Ми витримаємо. Через п'ятнадцять рокiв ми зустрiнемося з ними. А на зворотному шляху ми будемо обробляти матерiали. На Лтець прилетимо з новими, цiкавими книгами...
Чадаз подивився на нього так, як вiн подивився б на власного сина, якби той зiбрався у довгу й небезпечну дорогу. Потiм потиснув йому руку i сказав:
- Менi б дуже хотiлося бути разом з вами, та мене не пустять. Я обов'язково проживу ще п'ятнадцять рокiв. У вас вони не будуть стрiляти. Ви подружите з ними. Вони мають полюбити вас.