Чейз склав руки на грудях і оглянув Річарда з голови до п'ят. В очах його майнула посмішка.
— До речі, про покидьків. Що з тобою сталося? Ти як дві краплі води схожий на будь-кого з моїх підопічних.
Річард швидко обмінявся поглядом зі своєю супутницею і подивився на Чейза.
— Ми були нагорі, в Мисливському лісі. — Він перейшов на шепіт. — На нас напала четвірка бандитів.
Чейз здивовано підняв брову.
— Невже хто-небудь з моїх приятелів?
Річард негативно похитав головою.
Чейз нахмурився.
— Куди ж вони поділися після зустрічі з вами?
— Ти знаєш стежку по верху Тупої гори?
— Зрозуміло.
— Вони там. Внизу, на скелях. Нам довелося з ними поговорити.
Чейз розвів руками і здивовано втупився на Келен і Річарда.
— Піду, гляну. — Його брови зійшлися у перенісся. — Як вам це вдалося?
Річард знову переглянувся з Келен.
— Думаю, нас захистили добрі духи.
Страж межі не намагався приховати недовіри.
— Гаразд, нехай так. Тільки не раджу розповідати цю байку Майклу. Боюся, він не повірить в добрих духів.
Чейз довго і уважно дивився на них.
— Якщо хочете, можете зупинитися у мене. Там вас ніхто не наважиться зачепити.
Річард був би радий прийняти його запрошення, але подумав про дітей Чейза. Ні до чого накликати на них небезпеку. Сперечатися не хотілося, тому він вдячно кивнув і заговорив про інше.
— Мабуть, нам пора. Майкл напевно звернув увагу, що мене до сих пір немає.
— Стривай, — зупинив його Чейз. — Тебе розшукував Зедд. Ти йому навіщось терміново знадобився. Він здорово стурбований. Каже, це дуже важливо.
Річард глянув на небо і знову побачив хмару, яка нагадувала змію.
— Мені теж не завадило б з ним поговорити.
Він попрямував було до будинку, але Чейз ще не скінчив.
— Річард! — Погляд одного пропалював юнака наскрізь. — Скажи-но, а що це ти втратив у Верхньому Мисливському лісі?
— Те ж, що й ти. Я намагався винюхати слід, — спокійно відповів Річард.
Погляд Чейза пом'якшав, в ньому з'явилася звичайна насмішкуватість.
— І як? Почув?
Річард кивнув і показав ужалену руку.
— Вони кусючі.
Розпрощавшись з Чейзом, Річард і Келен влилися в загальний потік запрошених і через парадний вхід попрямували по мармурових сходах в розкішний приймальний зал.
Річарда завжди більше приваблювала теплота дерева, але брат стверджував, що побудувати дерев'яний будинок — справа нехитра. На це здатний будь-який голодранець. А ось для того, щоб звести будівлю з мармуру, потрібно праця десятків, якщо не сотень ледарів, що задовольняються дерев'яними хатинами. Річард пам'ятав часи, коли жива була мама, а вони возилися з братом в піску і зводили цілі міста та надійні фортеці з палок. Тоді Майкл допомагав йому. Як би йому хотілося, щоб і зараз він міг розраховувати на допомогу брата!
Рідкісні знайомі з числа гостей вітали Річарда порожньою натягнутою посмішкою або квапливим потиском руки. Келен же була чужинкою. Тому Річарда не дуже дивувала спокійна впевненість, з якою та трималася в світському суспільстві. Йому вже приходило в голову, що його нова знайома належить до знатного роду. Наймані вбивці не полюють за простими людьми.
Річард помітив, як важко йому посміхатися старим знайомим. Якщо чутки про чудовиськ, що з'являються з-за кордону, підтвердяться, Вестландцям загрожують чималоо небезпек. Жителі прикордонних селищ уже не ризикують ночами виходити з будинків. Подейкують, ніби останнім часом біля кордону стали знаходити обгризені людські останки. До сих пір він вважав, що ці люди померли своєю смертю, а вже потім їхні тіла стали здобиччю диких звірів. Таке траплялося завжди, і нічого страшного він тут не знаходив. Річарду заперечували, що цього разу мова йде не про диких звірів, а про чудовиськ які спускаються з неба. Він тільки посміювався над подібними забобонами.
До сьогоднішнього дня.
Юнака охопило почуття самотності. Навколо веселилася на дозвіллі світська публіка, а він був збентежений і пригнічений і нічого не міг з собою вдіяти. До кого звернутися за порадою? Хіба що до Келен? Вона одночасно і притягувала Річарда, і лякала його. Варто було згадати сутичку на Тупій горі, і відразу неприємний холодок піднімався звідкись зі дна душі. Йому хотілося піти звідси і відвести з собою Келен.
Можливо, Зедд знає, що робити. У ті часи, коли кордону ще не існувало, Зедд жив в Серединних Землях. Старий мало кому про це розповідав. Річарда мучило незрозуміле передчуття, близьке до впевненості, що все, що відбувалося тепер біля кордону має якесь відношення до вбивства батька, а смерть батька, в свою чергу, якимось чином пов'язана з його власною таємницею. Таємницею, яку батько довірив тільки йому. Йому одному і більше нікому.