— Це кривава муха. З їх допомогою гари полюють. Мухи полохають жертву, а гар її вбиває. Потім він спеціально для мух обмазується кров'ю. Нам дуже пощастило. — Келен піднесла муху прямо до його очей. — Довгохвості гари — тварини досить дурні. Виявися на його місці короткохвостий, ми б з тобою зараз вже не розмовляли. Короткохвості гари більші і куди розумніші. — Вона зробила паузу, щоб повністю заволодіти увагою співрозмовника. — Куцохвості гари завжди перераховують своїх мух.
Річард остаточно заплутався. Він шалено втомився і відчував себе абсолютно хворим і розбитим. Швидше б скінчився весь цей кошмар! Він застогнав і повалився на спину, ні на що не звертаючи уваги.
— Келен, я твій друг. Після сутички з Кводом ти не захотіла нічого пояснювати, а я не став наполягати. — Річард прикрив очі, будучи не в силах, винести її допитливого погляду. — Тепер виявилося, що за мною теж хтось полює. Напевно, той, хто вбив батька. Все це мало схоже на лицарський турнір. Додому мені повертатися не можна. По-моєму, я маю право хоч щось дізнатися про те, що діється насправді. Я не ворог тобі, Келен, я твій друг. Якось раз, в дитинстві, я хворів лихоманкою. Ніякі засоби не допомагали. Тоді Зедд відшукав цілющий корінь і врятував мені життя. До сих пір це був єдиний випадок, коли смерть стояла поруч зі мною. А сьогодні я тричі заглядав їй в очі. Я повинен…
Вона заспокійливо доторкнулася пальцями до його губ, і він замовк.
— Ти маєш рацію. Я готова відповісти на твої питання. Тільки про себе я говорити не можу. Поки не можу.
Річард підвівся і глянув на Келен — вона вся тремтіла від холоду. Він дістав з мішка теплу вовняну ковдру і дбайливо накинув на супутницю.
— Ти обіцяв, що ми посидимо біля вогню, — жалібно сказала вона. — Ти стримаєш слово?
Річард розсміявся і схопився на ноги.
— Звичайно. Тут зовсім поруч росте притулок-сосна, прямо за галявиною. А хочеш, пройдемо ще трохи по стежці, там є й інші такі сосни.
Вона подивилася наверх і насупилась.
— Ну добре, — погодився Річард. — Не треба тут залишатися. Знайдемо іншу.
— А що таке притулок-сосна?
5
— А ось і вона. — Річард розсунув волохаті голчасті лапи. — Притулок-сосна — кращий друг будь-якого подорожнього, — урочисто оголосив він.
Тьмяне місячне світло не проникало всередину. Під деревом панувала темрява. Келен підвела гілки і не відпускала до тих пір, поки Річарду не вдалося відшукати кресало. Він давно облюбував це притулок і частенько перечікував тут ніч, якщо не встигав завидна дістатися до Зедда. Річард навіть не полінувався скласти з каменів невелике вогнище і дбав про те, щоб під деревом завжди залишався запас дров. Постіллю йому служив оберемок запашного сіна. Річард потягнувся було за ножем, але з досадою згадав, що ніж залишився вдома. Який раз за цей день він лаяв себе за неуважність. Добре хоч здогадався припасти невеликий трут. Полум'я охопило сухі поліна, і підніжжя сосни освітилося червоними сполохами.
Гілки притулок-сосни схилялися вниз, немов у плакучої верби. Нижні опускалися до самої землі. Голки росли лише на кінчиках гілок, а ближче до стволу хвої не було. Завдяки цій особливості під деревом утворився маленький, але затишний намет. Ближче до вершини дерева голки росли так густо, що навіть і проливний дощ сюди не проникало ні краплі води. Деревина притулок-сосни горіла довго, і в холодну погоду тут завжди можна було погрітися біля вогнища, не побоюючись пожежі. Дим піднімався вгору, обвиваючи стовбур, і ліниво виповзав назовні. Річарду не раз траплялося перечікувати зливи в такому укритті. Він під час своїх походів завжди з радістю зупинявся в цих маленьких лісових притулках.
Сьогодні він був радий притулок-сосні куди більше звичайного. Річард прекрасно знав ліс, він вивчив звичаї і звички всіх тутешніх мешканців. До деяких тварин Річард ставився з особливою повагою, але ні перед ким ніколи не відчував страху. У лісі він відчував себе як вдома. До сьогоднішньої зустрічі з Гаром. Тепер все змінилося.
Келен наблизилася до вогнища і сіла на землю, схрестивши ноги. Вона ніяк не могла зігрітися і натягнула ковдру собі на голову.
— Раніше мені не доводилося чути про притулок-сосни. Під час подорожі я ніколи не зупиняюся в лісі. Схоже, ти вибрав вдале місце для ночівлі.
Келен виглядала зовсім змученої. Річарду прийшло в голову, що вона, напевно, втомилася більше, ніж він.
— Коли ти в останній раз спала?
— Не пам'ятаю. Здається, два дні тому. Все в очах пливе.
Річард здивувався, які сили її до цих пір тримають. Вранці, коли вони втікали від погоні, Річард ледь встигав за нею. Він зрозумів: Келен гнав страх.