— Люди-тіні? Я навіть не чув про них. Що це таке?
— Тіні в повітрі, безформні, безтілесні. Їх не можна назвати живими в повному розумінні слова. Породження магії. — Келен невизначено махнула рукою. — Їм нічого не варто промайнути над полем або пройти крізь дерево. Мечі і стріли проходили крізь них, як крізь дим, і не завдавали їм ні найменшого ушкодження. Сховатися від них було неможливо, вони безпомилково знаходили жертву і невблаганно наздоганяли її. Одного їх дотику виявлялося достатньо, щоб убити людину. Від цього дотику все тіло покривалося наривами, які роздувалися і рвалися. І жоден з тих, до кого вони доторкнулися, не вижив. Вони вбивали цілі батальйони, всіх, до останнього солдата.
Келен мерзлякувато зіщулилась і заховала руку під ковдру.
— Коли Паніз Рал звернувся до злої магії, у справу втрутився один великий, усіма шанований Чарівник. Він став на бік Серединних Земель.
— А як його звали, цього великого і всіма шанованого Чарівника?
— Це вже інша історія. Потерпи трохи, я все розповім.
Річард уважно слухав Келен, але не забував і про вечерю. Він підсипав в казанок трохи солі, додав прянощів і час від часу помішував булькаючий суп.
— Тисячі і тисячі людей в Серединних Землях впали в чесних боях, але ще більше життів забрала магія. Настали страшні часи. Тих, хто вижив у війні, нещадно винищували чари. Але Великий Чарівник зумів зупинити Рала, і той відступив. Він повів свої легіони з Серединних Земель назад в Д'хару.
Річард підклав у вогонь сухе березове поліно.
— А як Великий Чарівник впорався з тінями?
— Він наклав чари на бойові сурми. Варто було з'явитися тіням, як наші воїни починали сурмити в сурми, і привиди танули немов дим. Ось так хід битви переломився в нашу користь. Війна була настільки спустошливою, що Рада Серединних Земель відмовився від вторгнення в Д'хару. Хоча ніхто не сумнівався, що Рал спробує зробити ще одну спробу захоплення Серединних Земель, остаточне знищення Рала могло б обійтися нам дуже дорого. Треба було зробити все, щоб запобігти новому вторгненню. Крім того, багато людей втомилися від магії і боялися її більше, ніж легіонів Рала. Вони мріяли про тихий притулок, де магії не було б взагалі. Ці люди потім оселилися в Вестланді. Ось так утворилися три країни, розділені кордонами. Кордони створювалися за допомогою магії… але самі вони — не магія.
Келен відвернулася від Річарда, немов не бажаючи зустрітися з ним очима.
— Не магія? Тоді що?
Річард помітив, як вона на мить прикрила очі. Потім потяглася за ложкою і спробувала суп. Річард прекрасно знав, що суп ще не готовий. Нарешті Келен перевела погляд на одного, немов очікуючи підтвердження того, що він дійсно хоче почути відповідь. Він мовчки чекав.
Келен втупився у вогонь.
— Кордони — це частина підземного світу. Володіння смерті. Магія впустила їх в наш світ, щоб розділити три країни. Це щось на зразок завіси. Щілина в світі живих.
— Ти хочеш сказати, що, коли заходиш за кордон, ти як би провалюєшся в інший світ? В царство мертвих?
— Ні! — Келен заперечливо похитала головою. — Ні. Світ живих і світ мертвих існують там одночасно. Щоб проминути кордон, потрібно приблизно два дні шляху. Але коли йдеш там, то проходиш і через підземний світ. Це пустеля. Коли живий заходить в царство мертвих, він стає мертвим. Тому ніхто не в змозі перетнути кордон. Не можна повернутися зі смерті в життя.
— А як же ти?
Вона невідривно дивилася на танцюючі язички полум'я.
— За допомогою магії. Колись з її допомогою спорудили кордон, і чарівники, поміркувавши, вирішили, що зможуть переправити мене за допомогою магії. Це виявилося для них важким завданням. Вони зіткнулися з речами, їм не цілком зрозумілими, з небезпечними речами. Не вони начаклувала кордон, і тому не можна було з упевненістю покладатися на їх заклинання. Ніхто з нас не знав, чого очікувати. — Її голос ослаб, і звучав ніби здалеку. — Я пройшла через кордон, але, боюся, мені від нього ніколи не втекти.
Річард заворожено ловив кожне слово. Страшно уявити, з чим їй довелося зустрітися, коли вона йшла крізь володіння смерті. Нехай навіть її вела магія, все одно. В її очах застигли страждання і страх. Того, що їй довелося побачити, не бачив ніхто з живучих.
— Келен, розкажи мені, що там було, — прошепотів він.
Вона знову перевела погляд на вогонь. Обличчя її прийняло попелясто-сірий відтінок, нижня губа затремтіла, і очі наповнилися сльозами, відбиваючими нерівні відблиски полум'я. Але вона вже не бачила нічого перед собою.
— Спочатку, — почала вона звідкись здалеку, — я йшла через шари холодного вогню. Такі смуги мерехтять морозними ночами на північному небі. — Вона важко дихала. — Всередині — непроглядна темрява… Ні, гірше, ніж тьма. — Її зіниці розширилися. — Там… хтось є, — простогнала Келен.