— Дякую тобі, — м'яко сказала вона. — Зачекайте тут.
Келен повернулася до Демміні Насса, який покірно стояв там, де було велено. По його обличчю текли сльози.
— Наказуй, моя пані, я готовий коритися.
Не звертаючи уваги на прохання Насса, Келен простягнула руку до його ременя і відстебнула ніж. Іншою рукою вона взяла важку булаву з шипами.
— Зніми штани. — Келен почекала, поки Насс виконав вказівку. — На коліна!
Зедд здригнувся, почувши її рівний, позбавлений інтонацій голос. Він мовчки дивився, як недавній мучитель покірно схиляє перед нею навколішки.
Чейз згріб в жменю край балахона Чарівника.
— Зедд, ми повинні зупинити її! З полоненими так не поступають. Вона ж його зараз вб'є! Нам конче потрібна інформація. Спочатку треба його допитати. Нехай цей тип розповість те, що нас цікавить, а потім вона може робити з ним все, що їй заманеться.
Зедд кинув суворий погляд на стража кордону.
— Не можу з тобою не погодитися, але ми безсилі щось змінити. Якщо ми посміємо втрутитися, Келен вб'є нас, не роздумуючи. Два кроки в її сторону ти ще зробиш, але третій виявиться для тебе фатальним. Коли Сповідниця закликає магію кривавої люті, урезонити її неможливо. Це все одно що намагатися приборкати бурю на морі.
Чейз випустив з рук балахон Зедда, відвернувся й похмуро схрестив руки на грудях. Залишалося одне: змиритися з неминучим. Келен простягнула Насс булаву.
— Потримай це для мене.
Той покірно взяв булаву. Келен опустилася на коліна.
— Розсунь ноги! — Вона простягла руку і схопила Насса за мошонку. Той сіпнувся і загрімасничав. — Не рухайся! — Попередила сповідниця. Демміні Насс миттєво затих. — Скількох хлопчиків ти вбив, після того як поглумився над ними?
— Не знаю, пані. Я не вів рахунку. Я займаюся цим, скільки себе пам'ятаю. Але я не всіх убив, більшість живі і понині.
— Точніше!
Насс задумався, пригадуючи.
— Людей вісімдесят, напевно, набереться. Але не більше ста двадцяти.
Зедд побачив, як блиснув ніж, коли Келен опустила руку. Чейз випростався, на щоках його заграли жовна. Страж кордону тільки тепер дізнався, чим займався Насс.
— Зараз я відріжу твої причандали. Я бажаю, щоб при цьому ти не видав жодного звуку, — прошепотіла вона. — Жодного! І навіть не сіпнувся! Ти зрозумів мене?
— Так, пані.
— Дивись мені в очі.
Рука, що тримала ніж, напружилася і зметнулася вгору. Клинок зачервонився кров'ю.
Кісточки пальців, що стискали булаву, побіліли.
Мати-сповідниця піднялася з колін.
— Простягни руку!
Демміні поспішно витягнув тремтячу руку. Келен вклала в долоню закривавлений шматок плоті.
— Їж!
Чейз посміхнувся.
— Непогано! — Зауважив він, ні до кого не звертаючись. — Ця жінка знає толк в правосудді.
Келен мовчки спостерігала, як Насс виконує наказ. Коли він закінчив, сповідниця жбурнула ніж в кущі.
— Дай булаву!
Демміні простягнув булаву.
— Пані, я втрачаю багато крові. Не знаю, чи зможу я триматися прямо.
— Якщо тобі це не вдасться, я дуже турбуватимуся. Постарайся. Залишилося недовго.
— Слухаю, пані.
Голос Келен став лякаюче спокійним.
— Те, що ти сказав мені про Річарда, Шукача, правда?
— Так, пані.
— Все?
Демміні спробував згадати подробиці.
— Так, пані. Кожне слово.
— Ти розповів все, що тобі відомо?
— Ні, пані.
— Я бажаю знати все!
— Слухаю, пані. Я забув сказати тобі, що ця Морд-Сіт, Денна, зробила його своїм чоловіком. Думаю, щоб заподіяти йому більше страждань.
Келен застигла. Зедда пронизав нестерпний біль. Здавалося, невидима рука безжально здавила йому горло. У Чарівника затремтіли коліна.
Коли сповідниця нарешті заговорила, голос її звучав настільки слабо, що Зедд насилу розчув питання:
— Ти впевнений, що він мертвий?
— Я не бачив, як його вбивали, пані. Але я впевнений.
— Чому?
— Мені здалося, що Магістр Рал збирався вбити Шукача. Але навіть якщо Магістр Рал передумав, це зробила б Денна. На то вона і Морд-Сіт. Чоловіки Морд-Сіт довго не живуть. Коли я в останній раз бачив Шукача, мене здивувало, що він ще не відправився в підземний світ. Виглядав він погано. Мені ще не доводилося зустрічати людини, який залишився б у живих після того, як йому стільки раз підносили до потилиці ейдж. Він кликав тебе в безпам'ятстві. Єдина причина, по якій Денна не вбила його — наказ Магістра Рала. Господар хотів спершу поговорити з Шукачем. Денна підпорядкувала собі магію Меча, і у Шукача не залишалося жодної можливості звільнитися. Вона тримала його при собі набагато довше звичайного і мучила набагато сильніше. Шукач дуже довгий час був на межі життя і смерті. Ніколи не бачив людини, яка протягнула би стільки часу, скільки він. Не знаю чому, але Магістр Рал хотів, щоб Шукач страждав як можна довше. Тому-то він і вибрав Денну: жодній Морд-Сіт не доставляє такого задоволення заподіювати людям біль. Вона володіє рідкісними здібностями. Решта Морд-Сіт не знають, як зробити так, щоб їх вихованці прожили довгий час, постійно відчуваючи немислимі страждання. Зрештою він мав загинути хоча б тому, що Денна назвала його своїм чоловіком. У кожному разі, він ніяк не міг дожити до сьогоднішнього дня.