Нарешті вони підійшли до високих дверей, прикрашених майстерною різьбою. Келен зупинилася, запитально дивлячись на Чарівника.
— Ми прийшли, мила. Це Сад Життя. Скриньки там. Там ти зустрінеш і Даркена Рала.
Вона довго не відводила погляду від його обличчя.
— Спасибі тобі, Зедд. І тобі теж, Чейз.
Келен взялася за ручку дверей, але Зедд м'яко обняв її за плечі і розверрнув до себе.
— У Даркена Рала тільки дві скриньки. Сьогодні він помре. Без твоєї допомоги.
У зелених очах сповідники спалахнула холодна лють.
— Отже, мені слід поквапитися.
Вона штовхнула двері і зробила крок у Сад Життя.
49
Перше, що відчув Чарівник, увійшовши в Сад Життя, був нудотно-солодкий квітковий запах. В ту ж секунду він відчув міць магії Одена. Зедд застиг, як вкопаний. Сумнівів не залишалося: Ралу вдалося роздобути всі шкатулки. Але Чарівника мучила якась неясна тривога. Він постарався позбутися цього тяжкого почуття: тут, в самому серці володінь Даркена Рала, влада Зедда була настільки мала, що він не міг покладатися на себе.
Сповідниця рішуче зробила крок вперед. Зедд поспішив за нею. Чейз йшов останнім, наступаючи на п'яти Чарівникові. Стежка петляла серед дерев, вела повз повиті плющем стіни, огинала пишні клумби. Келен зупинилася біля краю невеликої зеленої галявини.
Посеред трави виділялося білою плямою рівне піщане коло. За все своє довге життя Зедд ще жодного разу не бачив такої кількості магічного піску. Найбільше — маленьку жменьку, яка цілком уміщалася в кисет. Те, що відкрилося зараз його здивованому погляду, було варто десятка королівств! Кожна піщинка, як осколок кришталю, відбивала світло, відкидаючи в усі боки райдужні відблиски. Коло таємниче виблискувало і переливалося в яскравих променях полуденного сонця. Охоплений трепетом, Зедд мовчки дивився на гру світла і тіні. «Цікаво, — подумав Чарівник, — навіщо Ралу знадобилося стільки магічного піску? Що він з ним робив?» Зедд насилу змусив себе повернутися до реальності.
Трохи віддалік, за піщаним кругом, височів жертовний вівтар. На важкій кам'яній плиті стояли три скриньки Одена. І хоча Зедд вже знав, що всі три скриньки в руках Рала, але до останньої хвилини у нього жевріла боязка надія. Тепер, коли старий побачив шкатулки власні очі, в душі його щось обірвалося. Серце болісно стислося.
Зі скриньок були зняті перші покрови. Чорні грані, здавалося, втягували в себе світло.
Перед вівтарем, спиною до ввійшлих, стояв Даркен Рал. При вигляді того, хто послужив причиною стількох нещасть, того, з чиєї вини загинув Шукач, Зедда охопив гнів. Крізь прозорий купол в сад текли потоки сонячного світла, огортаючи біле вбрання і довге світле волосся Рала сяючим німбом. Майбутній володар світу невідривно дивився на свою нагороду — шкатулки Одена.
Зедд відчув, що обличчя його палає. Як цей мерзотник відшукав останню скриньку? Як йому вдалося до неї добратися? Втім, зараз не час задаватися подібними питаннями. До чого шукати винних? Важливо збагнути, що вони троє можуть зробити в цій ситуації. Даркен Рал може в будь-який момент відкрити скриньку, і тоді вже нічого не можна буде змінити. Але як зупинити його? Зедд перевів погляд на сповідницю. Та нерухомо стояла біля краю травяного покрову, пожираючи очима противника. Якщо тільки вона й справді зуміє торкнутися Рала своєю владою… Чарівник із сумнівом похитав головою: ні, навряд чи. Навіть за допомогою магії Кон Дар сповідниці не здолати його. Що стосується самого Зедда, то в цьому Палаці, тим більше в Саду Життя, він безсилий. Тут Даркен Рал надійно захищений від будь-яких чар і заклинань. Якщо хто і здатний зупинити Рала, так це Келен. Зедд відчував виходячі від сповідниці смертоносні хвилі кривавої люті.
Келен зробила крок на галявину. Зедд з Чейзом рушили за нею. Коли вони підійшли до кола магічного піску, Келен обернулася і рухом руки зупинила друзів.
— Зачекайте тут.
Зедд заглянув в зелені очі Матері-сповідники, і здригнувся, побачивши застеляючу їх пелену гніву. Втім, старий прекрасно розумів і поділяв її почуття. Як і Келен, він переживав біль втрати. Як і Келен, він був готовий на все, щоб покарати вбивцю.
Чарівник поглянув на Рала. Погляди їх зустрілися. Якусь мить обидва невідривно дивилися один на одного, потім блакитні очі переметнулися на Келен, яка крокувала уздовж піщаного кола. На обличчі Матері-сповідники не відбивалося ніяких емоцій. Вона була спокійна. Лякаюче спокійна.
Страж кордону нахилився до вуха Зедда і прошепотів:
— Що будемо робити, якщо це не спрацює?
— Помремо, — відповів Чарівник, знизавши плечима.