— Я знав, що ти прийдеш, Річард.
Його балахон з грубого сукна валявся поруч на землі. Зедд ніколи не носив нічого іншого. Річард нагнувся, підняв цю подобу одягу і подав старому. Келен розуміюче ввічливо відвернулася.
— Зедд, я не один. Одягнися, будь ласка.
— Знаєш, як я зрозумів, що ти йдеш?
Старий продовжував стояти в тій же позі і не збирався до них повертатися.
— Можливо, це пов'язано з хмарою, яке переслідує мене кілька останніх днів. Зедд, допоможи мені начепити на тебе цей балахон.
Зедд різко обернувся і збуджено замахав руками.
— Днів! З глузду з'їхати, він говорить: днів! Річард, це хмара невідступно слідує за тобою вже три тижні! З тих самих пір, як убили твого батька! Де ти був? Я не бачив тебе з того дня. Я шукав тебе всюди. Нехай буде тобі відомо, що легше знайти голку в копиці сіна, ніж тебе, мій хлопчику, коли тобі стукає в голову побути одному!
— Я був зайнятий, Зедд. Підніми руки, я допоможу тобі одягтися.
Річард накинув балахон на витягнуті руки старого і дбайливо розправив складки просторого одягу, який повністю сховав кістляве старече тіло. Зедд не пручався і лише роздратовано пересмикнув плечима.
— Хм, він був зайнятий! Занадто зайнятий, щоб хоч підняти очі і подивитися на небо? Прокляття! Річард, ти знаєш звідки ця хмара?
Зедд стривожено подивився на юнака.
— Не лайся, — заспокійливо сказав Річард. — Думаю, це хмара з Д'хари.
Руки Зедда знову зметнулися вгору.
— Так, значить, Д'хара! Дуже добре, мій хлопчику! А скажи мені, як ти здогадався? За формою хмари? Чи, може бути, по щільності? — Зедд приходив все в більше збудження.
— Ні те, ні інше. Я зрозумів це на підставі інформації з іншого джерела. Зедд, я ж казав тобі, я не один.
— Так, так, вже чув. — Старий нетерпляче відмахнувся. — Отже, ти сказав, інше джерело інформації.
Зедд задумливо помасував великим і вказівним пальцями гладко виголене підборіддя. Темні очі загорілися.
— Безперечно, це непогано. А ця інформація підказала тобі, що твої справи погані? Ну так, звичайно, — додав старий, ніби відповідаючи на власне запитання. — Чому ти такий мокрий?
Він торкнувся вузлуватими пальцями чола Річарда і оголосив:
— У тебе жар. Ти приніс мені що-небудь поїсти?
Річард вже давно тримав напоготові соковите яблуко, чекаючи, поки старий друг попросить поїсти. Зедд завжди був голодний. Старий вихопив яблуко і з жадібністю почав його гризти.
— Зедд, будь ласка, вислухай мене. Я в біді, мені необхідна твоя допомогу. Тільки ти можеш мене врятувати.
Зедд вислухав його з рідкісною незворушністю і, не перестаючи жувати, поклав кістляву долоню Річарду на потилицю, а великим пальцем підняв йому повіку. Потім став уважно вивчати око юнака.
— Я завжди уважно вислуховую тебе, мій хлопчик. — Він узяв Річарда за руку і помацав пульс. — Так, я бачу, ти в біді. Години через три, може бути, чотири, ти напевно втратиш свідомість.
Річард відсахнувся, охоплений жахом. Келен теж здавалася схвильованою. Він знав, що, крім усього іншого, Зедд прекрасно розбирається в хворобах. Старий ніколи не став би робити подібних прогнозів, якщо б вони могли виявитися помилковими. Річард давно, з того моменту, як прокинувся від холоду, відчував слабкість в ногах, і зараз він зрозумів, що його стан стрімко погіршується.
— Ти зможеш мені допомогти?
— Швидше за все зможу. Але це залежить від того, що саме послужило причиною хвороби. До речі, не будеш ти так люб'язний представити мене дівчині?
— Зедд, це мій друг Келен Амнелл…
Старий пильно подивився в очі Річарду.
— О, приношу свої вибачення. Я був не правий. Значить, вона не дівчина?
Зедд дивно хихикнув, на обличчі його з'явилася пустотлива усмішка, і він шаркнув ніжкою, зігнувшись перед Келен в театральному поклоні. Продовжуючи розігрувати галантного кавалера, він манірно підняв руку Келен, злегка торкнувся її губами і урочисто проголосив:
— Зеддікус Зул Зорандер, ваш покірний слуга, моя люба юна леді.