Батько вибрав Річарда. Саме Річарда, а не Майкла, визнав він гідним виконати задумане. Батько сказав, що для такого вибору є причини, але уточнювати їх не захотів. Ще батько багато разів повторював: «Це таємниця. Ніхто не повинен навіть здогадуватися про існування Книги. І Майкл в тому числі. Ніхто, крім власника, не має на це права». Зі слів батька Річард зрозумів, що може за все своє життя так і не зустрітися з господарем Книги. Тоді він зобов'язаний передати Книгу своєму синові, щоб той передав своєму. І так з покоління в покоління, поки не прийде час. Але батько не назвав господаря, він сам не знав його імені. Річард здивувався і запитав, як же тоді дізнатися істинного власника, як уникнути помилки? Але батько не став нічого пояснювати, а тільки повторив: Річард нікому не повинен нічого говорити; відповідь же доведеться шукати самому. Потім змусив сина поклястися в тому, що хлопчик збереже таємницю Книги, і ніхто — ні брат, ні його найкращий друг Зедд — словом, ніхто, крім господаря, нічого від нього не дізнається. Річард поклявся життям. До речі, батько ні до, ні після того дня сам ні разу не заглядав в Книгу.
І ось вони приступили до здійснення задуманого. Батько часто приводив хлопчика до схованки в лісовій гущавині, сідав на пеньок і спостерігав, як син читає книгу. Так проходили день за днем, тиждень за тижнем. Роблячи перерви тільки на час батьківських поїздок по справах, вони знову і знову поверталися туди. Майкл не виявляв ніякого інтересу до їх прогулянкам і пропадав десь з друзями, а Зедд звик, що Річард довго його не провідує. Все складалося добре — їм вдавалося зберігати в секреті мету своїх частих вилазок. Річард прочитував кілька сторінок, потім переписував все, що зміг запам'ятати, і звіряв написане з текстом. Кожен раз батько спалював записи, і Річард покірно починав все спочатку. Батько часто просив у сина пробачення за непосильну ношу, яку звалив на його плечі. Хлопчикові ж слова вибачень здавалися дивними — він не обтяжувався процесом заучування і потай пишався наданою йому довірою. Нарешті настав час, коли Річард зміг переписати всю Книгу без єдиної помилки. Але він, щоб зберегти непохитну впевненість в собі, переписав її щонайменше сто разів. З Книги Річард вже знав, що втрата хоча б одного слова спричинить невідворотну біду. Коли Річард переконався, що завчив Книгу напам'ять, вони з батьком віднесли її назад в тайник і залишили там на три роки. В один із днів пізньої осені, коли Річарду виповнилося п'ятнадцять, вони повернулися на старе місце. Батько сказав, що тепер, якщо Річард без єдиної помилки по пам'яті відтворить текст Книги, він буде спокійний за збереження викладеного в ній знання, і сама Книга більше не знадобиться. Річард без запинок заповнив дрібним почерком стос паперу, і запис виявилася дослівною.
Розвівши багаття, вони підкидали дрова до тих пір, поки полум'я не розгорілося досить сильно. Зі словами: «Якщо ти впевнений у собі — кинь її у вогонь», — батько вручив Книгу синові. Річард дбайливо взяв Книгу Зниклих Тіней, провів пальцями по шкіряній палітурці. Батько повністю довіряв йому, і на хлопчика давив тягар відповідальності. Річард прийняв рішення і кинув Книгу в полум'я вогнища. Лише пізніше він усвідомив, що в ту мить став дорослим.
Вогненні язики зметнулися і охопили Книгу. Вони горнулися до неї, пестили, пожираючи ласу здобич. В повітрі снопами іскор закружляли кольорові фігурки; пролунав протяжний стогін. Над вогнищем спалахнув стовп дивного сяйва. Вогонь розгорявся все сильніше і сильніше, обпалюючи листя і гілки дерев. Жар від полум'я, яке розбушувалося, відігнав Річарда з батьком від багаття. У вогні, стогнучи і, немов руки, простягаючи язики полум'я, клубочилися примари. Раптово піднявся вітер, що відносив геть потойбічні голоси. Батько і син скам'яніли. Пориву вітру люто рвали на них плащі, але ні Річард, ні батько не могли ні закритися, ні відвернутися, ні навіть просто закрити очі. Палючий жар змінився крижаним подихом безодні. Озноб пробіг по хребту хлопчика, його дихання припинилося. Але мороз глибокої зимової ночі лютував недовго, розтанувши під Промінням нестерпного сяйва. Наче сонце спалахнуло на місці багаття, а потім і сяйво зникло так само раптово, як з'явилося.