Старий пересів у крісло, подалі від Келен.
— Кого б не обрав Великий Чарівник, ця людина не буде знати Серединних Земель. Для нього це рівносильно смертному вироку.
— Це друга причина, по якій мене прислали сюди. Я послужу Шукачеві провідником і залишуся з ним до кінця. Якщо знадобиться, я врятую його, нехай навіть сама при цьому загину. Сповідники проводять у мандрах все життя. Я сходила Серединні Землі вздовж і впоперек. Сповідниць з самого народження навчають мовам. Я говорю мовами всіх великих народів Трьох Країн і майже всіма малими. Сповідниця теж притягує сили зла і наражається на небезпеку, але вона здатна приносити удачу. Якби з нами так просто було розправитися, Ралу не треба було б вдаватися до допомоги Кводів. Багато з тих, кому він доручив вбити мене, самі знайшли смерть. Я дійсно здатна захистити Шукача, навіть якщо для цього знадобиться моє життя.
— Все це чудово, мила моя, але, якщо я правильно зрозумів, в небезпеці буде життя не тільки Шукача, а й твоя теж.
Келен тільки здивовано підняла брови.
— За мною і так давно полюють. Якщо ви знаєте кращий вихід, назвіть його.
Зедд не встиг нічого відповісти: Річард заворушився і застогнав. Старий кинув погляд в його бік і швидко піднявся з крісла.
— Ну, нарешті…
Келен встала поруч і дивилася, як Зедд підняв руку Річарда і підставив під розпухлу кисть олов'яну тарілку. Кров почала капати на тарілку, повільно, крапля за краплею, вдаряючись об олив'яне дно з глухим неприємним звуком. Нарешті вийшов шип і гепнувся на тарілку в калюжку крові. Келен потягнулася до шипу, явно маючи намір його помацати.
Зедд миттєво перехопив її руку і стиснув, не даючи дотягнутися до тарілки.
— Не роби цього, мила. Тепер, коли його вигнали, він жадає знайти собі нового господаря. Дивись!
Він відвів її руку і поклав свій кістлявий палець на край тарілки в кількох дюймах від шипа. Шип, звиваючись, поповз до пальця, залишаючи за собою тонкий кривавий слід. Зедд швидко відсмикнув палець і передав тарілку Келен.
— Візьми її знизу, віднеси до вогнища, поклади в вогонь і залиш.
Дівчина слухняно взяла тарілку і попрямувала до вітальні. Тим часом Зедд промив Річарду рану і змастив цілющою маззю. Келен повернулася саме вчасно, щоб накласти пов'язку. Поки вона працювала, Зедд не зводив напруженого погляду з її рук.
— Чому ти не сказала йому, що ти сповідниця? — В голосі Зедда зазвучав метал.
Келен відповіла старому в його ж тоні.
— Пам'ятаєте вашу першу реакцію, коли ви впізнали в мені сповідницю? — Вона зробила паузу, голос її пом'якшав. — Ми з Річардом якимось чином стали друзями. Я зовсім недосвідчена в дружбі, зате дуже досвідчена, як Сповідниця. Все своє життя я спостерігаю у людей реакцію, подібну вашої. Перед тим як піти з Шукачем, я все розповім Річарду. Але до тих пір мені б дуже не хотілося втратити його дружбу. Хіба я прошу занадто багато? Невже я не можу дозволити собі, хоча б ненадовго, просту людську радість — мати друга? Цій дружбі і так скоро настане кінець. Як тільки я розповім йому, хто я така.
Сповідниця замовкла, і Зедд ласкаво заглянув їй в очі.
— Коли я побачив тебе вперше, то повів себе просто нерозумно. Головним чином від здивування, що бачу сповідницю: не очікував знову зустрітися з ким-небудь з Вас. Я покинув Серединні Землі, щоб ніколи більше не мати справи з магією. Ти несподівано втрутилася у мою самотність, а я був до цього не готовий. Приношу вибачення за різкість і за те, що ти відчула себе тут небажаною гостею. Сподіваюся, ти більше не ображаєшся на старого? Я ставлюся до сповідниць з повагою, можливо, навіть більшою, ніж ти можеш собі уявити. Ти гарна жінка і бажана гостя в моєму домі.
Келен пильно подивилася йому в очі.
— Спасибі тобі, Зеддікус Зул Зорандер.
Несподівано вираз обличчя Зедда змінився. Зараз в його очах була загроза більш люта, ніж у Келен при першій зустрічі. Вона стояла в заціпенінні, боячись поворухнутися.
— Але знай, Мати-сповідниця! — Його голос знизився до свистячого шепоту і таїв смертельну загрозу. — Цей хлопчик був моїм другом багато років, і якщо ти торкнешся його своєю владою, ти відповіси мені за це. І тут тобі не поздоровиться. Ти все зрозуміла?
Вона насилу сковтнула і слабо кивнула.
— Так.
— Добре.
Вираз загрози зійшов з лиця Зедда і змінився звичайним спокоєм. Він повернувся до Річарда.
Келен дозволила собі перевести подих, схопила Зедда за руку і розвернула до себе. Вона не хотіла залишати ніякої недомовленості.
— Зедд, я не зроблю цього не через твої погрози, а тому, що Річард дуже мені дорогий. Я хочу, щоб ти зрозумів це.