Выбрать главу

— Не гірше мого, — оцінив він, спробувавши.

Келен сиділа навпроти, підперши рукою підборіддя.

— А Зедд стверджує, що нічого спільного, — піддражнила вона.

Річард кинув на старого докірливий погляд. Зедд зробив вигляд, ніби цілком поглинений спогляданням хмар.

— Ах так? Добре, я йому це пригадаю при нагоді, коли він в черговий раз попросить мене приготувати обід.

— По правді сказати, — голосно прошепотіла Келен, — мені здається, твій друг з'їв би і юшку з дорожнього пилу, здогадайся хто-небудь подати її до столу.

Річард розсміявся.

— Бачу, ви встигли познайомитися.

— Мушу зауважити, друже мій, — парирував старий, — вона цілком здатна зготувати гідну страву навіть з піску. Непогано було б тобі повчитися у твоєї нової знайомої.

Річард відламав шматок хліба і вмочив у суп. Він розумів, що жартівлива суперечка затіяна тільки з метою послабити напругу. Насправді друзі чекали, поки він покінчить з трапезою, щоб перейти до розмови про головне. Келен пообіцяла дочекатися його одужання і не просити без нього Зедда про допомогу в пошуках Чарівника. Очевидно, вона стримала слово. А Зедд любить зображати простака і вичікувати, поки співбесідник не заговорить першим на потрібну йому тему. Але сьогодні Річард не міг дозволити старому другові грати в звичайні ігри. Сьогодні — особливий день.

— Хоча я не став би занадто їй довіряти, — зловісно додав Зедд.

Річард поперхнувся. Він застиг з ложкою в руці, не наважуючись відірвати очей від скатертини.

— Твоя приятелька не любить сир! Сумніваюся, що зміг би покластися на людину, яка не любить сир. Це протиприродно.

Річард розслабився. Зедд, кажучи його ж словами, просто «грає думками» учня. Здається, старий відчував захоплення від того, як вміло застав його зненацька. Річард крадькома глянув на вчителя — Зедд сидів з самою невинною посмішкою. Залишалося тільки посміхнутися йому у відповідь. Поки Річард насолоджувався супом, старий, мабуть, бажаючи довести свою правоту, відщипували і клав собі в рот шматочки сиру. Келен, в свою чергу, настільки ж задумливо терзала буханець хліба. Річард знайшов хліб чудовим, чим полестив новій знайомій.

Покінчивши з обідом, він відразу став серйозним.

— Як там наступний Квод? Про нього щось чути?

— Ні. Я турбувалася, але Зедд прочитав по хмарах, що Квод потрапив у біду — їх ніде немає, вони зникли.

— Ти впевнений? — Річард скоса подивився на старого.

— Це так само вірно, як підрум'янений біфштекс. — Зедд з давніх пір вдавався до цього виразу, коли хотів запевнити одного в істинності своїх слів.

Річард гадав, що ж могло трапитися з Кводом. Як би там не було, але настрій за столом змінилося. Він відчув, як зосередився Зедд, як внутрішньо підібралася Келен. Вона повернулася спиною до столу, склала руки на колінах і застигла в очікуванні.

Річарду стало страшно. Раптом він не зможе впоратися із завданням, і тоді Келен зробить щось жахливе? Щось нестерпно жахливе.

Він рішуче відсунув тарілку і глянув на Зедда. Старий уважно, без тіні усмішки, дивився йому в очі. Важко було зрозуміти, що в нього на думці. Він мовчки чекав. Настала черга Річарда, і він не мав права на відступ.

— Зедд, друже мій, нам потрібна твоя допомога, щоб зупинити Даркена Рала.

— Знаю. Ти хочеш, щоб я розшукав Великого Чарівника.

— В цьому немає необхідності. Я його вже знайшов. — Річард відчув питальний погляд Келен, але продовжував в упор дивитися на вчителя. — Великий Чарівник — ти.

Келен підвелася з лави. Не зводячи очей з старого, Річард перехопив руку Келен і владно посадив на місце. Зедд зберігав повну незворушність. Його голос залишився рівним і м'яким.

— Що змушує тебе так думати? — Спокійно поцікавився він.

Річард глибоко зітхнув, немов збираючись стрибнути в крижану воду, поклав руки на стіл, опустив погляд на сплетені пальці і заговорив.

— Коли Келен розповідала мені історію трьох країн, вона сказала, що Рада повела себе таким чином, що всі жертви, в тому числі загибель дружини і дочки Великого Чарівника, виявилися марними. Чарівник обрав для Ради найстрашнішу кару: надав їм можливість самим розсьорбувати наслідки. Ти б саме так і вчинив в подібних обставинах. Але тоді у мене ще не було повної впевненості. Довелося шукати додаткові зачіпки. Коли ти вперше побачив Келен і зрозумів, що вона прийшла з Серединних Земель, ти спочатку страшно розлютився. Але я сказав, що за нею полював Квод. Я спостерігав, як змінився вираз твоїх очей, і знову переконався в правильності свого припущення. Так дивитися міг тільки той, хто пережив трагедію, подібну твоїй. Почувши про Квод, ти круто змінив ставлення до Келен. Повністю. Лише людина, яку безпосередньо торкнувся цей кошмар, могла проявити подібне співчуття. Але я не поспішав, не покладався цілком на інтуїцію. Я чекав.