...
Секретар ЦК ВКП(б) перебував у своєму кабінеті вже понад п’ять годин. Хоча зі сторони поведінка політика могла виглядати як байдикування, насправді йшлося про прийняття визначальних стратегічних рішень, які мали схилити чашу терезів на його користь.
«Так, тепер, у момент ухвалення ключового рішення, я повинен гранично чесно й холоднокровно підвести риску під минулим, – подумав він. – Я зобов’язаний знайти в ньому та впровадити в життя ефективні уніфіковані механізми досягнення військових перемог, придатні для застосування на будь-якій ділянці. І одночасно потрібно вирвати з коренем із державного організму всі сумнівні та неоднозначні методи роботи».
Сталін змусив себе, тепер уже без емоцій, вибудувати в ранжований ряд основні власні перемоги: ніша в партії, Царицин, Юденич, пост генсека, створення СРСР, Троцький, індустріалізація, розгром п’ятої колони.
«Які спільні риси всіх цих успішних кампаній? – знову і знову запитував політик. – Чітке визначення стратегічної мети? Раціоналізм? Жорстока сила волі? Кадри? Цілеспрямованість? Правильний вибір ключової ланки? Особисте керівництво процесом? Концентрація всіх можливих засобів для досягнення результату? Суворий контроль?
Керівник величезної держави перебирав варіанти. У мозку вибудувалася таблиця, що складалася з його досягнень, з одного боку, і чинників, що призводили до перемоги, з іншого. Подумки проставивши "плюсики" на перетині рядків і стовпців, Сталін виявив, що в усіх проаналізованих перемогах він спирався на нещадну силу волі й концентрацію засобів на результат. Інші складові були задіяні у переважній кількості випадків, але не завжди.
«Отже, – підсумував політик, – на чільне місце потрібно поставити саме ці фактори: адже вони ефективно працюють у будь-яких умовах».
Він узяв чистий аркуш паперу і, залишивши зверху місце для заголовка, акуратно записав таку знайому ще з громадянської війни фразу:
«1. Нещадно викорінювати всі випадки капітуляції, дезертирства, непрофесіоналізму та саботажу, – потім подумав і додав: – Застосовуючи надзвичайні заходи!»
Сталін сприймав навколишній світ у чорно-білому кольорі. Так само він поділяв і людей, країни, дії, думки, все навколишнє, визнаючи в цих явищах лише дві вичерпні категорії: "свої" та "чужі".
До "своїх" він зараховував усіх тих і все те, що на момент прийняття рішення знаходилося в його владі, або сприяло її зміцненню. "Чужими" ж у його розумінні були всі інші й усе інше.
Власну роль як стратега Йосип Віссаріонович бачив у організації такої системи влади, яка б змушувала кожного зі "своїх" окремо і всіх їх разом ефективно працювати на межі можливостей для реалізації задуманого ним стратегічного плану. А сам наріжний стратегічний план полягав у всілякому збільшенні кількості та якості "своїх" за рахунок примусу "чужих" ставати "своїми", з одночасним знищенням, або у крайньому випадку, нейтралізацією тих, хто не піддається.
«"Своїх" у мене досить багато, але ж перший день війни показав відсутність серед них належної організації та координації, – констатував Сталін. – Крім того, всередині цих "своїх" пригрілася достатня кількість дурнів, причаїлися зрадники, а значить, від цієї нечисті потрібно якнайшвидше позбутися: адже нову систему владних взаємин можна побудувати, тільки не боячись про власний тил».
Чоловік знову звернувся до аркуша паперу і рішуче написав:
«2. Негайно нейтралізувати всіх шпигунів та потенційних ворогів».
Секретар ЦК ВКП(б) підняв очі до стелі й перед його уявним поглядом промайнули образи колишніх соратників, які на повірку виявилися зрадниками... Він відчув, як до лиця прилила кров, а крізь звичний стан настороженості проступила лють.
Так, він теж довгий час помилявся, йдучи на поводу у цих ленінсько-троцькістських посіпак, які вважали можливим експорт революції за допомогою фінансування зарубіжних антиімперіалістичних організацій. Це через цих балакунів за кордон, як вода в пісок, пішли колосальні засоби, які можна було пустити на озброєння. А час? Втрачені роки! І як саме цього часу зараз не вистачає... Потрібно було відразу ж після перемоги над Троцьким знищити все це пустопорожнє поріддя, яке тільки й здатне, що повторювати на різні лади за старими вождями сумнівні ідеї, котрі давно зжили себе. Слава Богу, хоч зараз вони не плутаються під ногами, не тягнуть у різні боки, як лебідь рак і щука.
«Стоп! – наказав собі Сталін. – Я не можу скочуватися до емоцій, це неприпустимо. Натомість доцільніше зробити висновок зі своїх же прорахунків».
Він набив трубку тютюном і, не поспішаючи, розкурив її. Вставши з-за столу, Йосип Віссаріонович став походжати по кабінету, спостерігаючи, як клуби сизуватого диму один за одним розчиняються в повітрі. Усі ці маніпуляції заспокоювали. Закінчивши палити, він сів за стіл і зосередився.