Рум’яне яблуко, яке щойно впало, підлесливо лежало біля самого носка черевика. Молодий чоловік підняв його, нашвидкуруч витер долонею і різко вгризся в ароматну, кисло-солодку м’якоть. Скуштувавши земного плоду, він знову поринув у суєту буття, звернувся до своїх сьогоднішніх переживань, своїх сподівань і планів, які раптом одночасно стали один за одним валитись під ударами долі.
«Ну, що ж, наступний пункт – Першотравнева середня школа Кам’янсько-Дніпровського району. Працюватиму там учителем. У сьогоднішній ситуації – це дуже непоганий варіант. А далі – що Бог дасть», – подумав Петро.
Направлення Петра на роботу
Потім закурив, прокручуючи в голові план дій на завтра. Клуби тютюнового диму, схожі на сірих, ліниво-примарних кажанів, то з’являлися, то розчинялися перед очима, резонуючи з такими ж сірими та нечіткими думками про майбутнє.
Докуривши цигарку, хлопець рішуче встав, зайшов до хати й запакував у чемодан згорток, підготовлений матір’ю. Потім розсовав по кишенях документи та гроші.
– Пора лягати, – сказав він, звертаючись до розгублених батьків, що сиділи за столом, – завтра рано вставати.
Він підійшов до мами й тата, обійняв і поцілував обох, потім зняв із себе сорочку та штани.
– Лягайте, а я ще збігаю на вулицю, – підбадьорливо промовив Петя і вийшов.
Впевненими кроками він ступав майже невидимою, але такою до останнього камінця відомою стежкою до туалету. Тривожні думки ні на мить не полишали його, ятрили душу приторно-щемким присмаком невідомості.
Петро звичним рухом відчинив дверцята старої дерев’яної вбиральні. Тієї ж миті на обидві його руки разом навалилися двоє мужиків у формі, що невідомо звідки взялися. Одночасно третій вискочив з туалету та приставив пістолет до грудей Петра.
– Руки вгору! – несамовито закричав четвертий, тримаючи гвинтівку напоготові.
Як би Петро не хотів, він не міг виконати цієї команди, оскільки на його руках, намагаючись викрутити їх, повисли двоє здоров’яків.
Тим часом п’ятий співробітник НКВС підбіг до нещасного ззаду, збиваючи його з ніг різкими підсічками.
Петро впав обличчям у землю. Всі разом правоохоронці зуміли скрутити йому руки за спиною та начепити на них кайданки.
– Встати! – скомандував лейтенант держбезпеки, командир групи захоплення. – Обшукати! – продовжив він після того, як Петро підвівся.
У той час, коли четверо НКВС-ників, стоячи півколом, тримали арештанта під прицілом, п’ятий здійснював обшук, люто шарячи у бідолахи в трусах.
– Нічого! – доповів він начальнику після завершення своєї справи.
Лейтенант з полегшенням перевів дух.
– Громадянин Шабля Петро Данилович? – спитав він, перейшовши, нарешті, до формальностей.
– Так, – коротко прохрипів полонений.
– Вас заарештовано за підозрою у контрреволюційній діяльності та шпигунстві з метою повалення соціалістичного ладу, – продекламував представник влади стандартну, заучену багаторазовим вживанням фразу. – Ось ордери на Ваш арешт та обшук. Пройдіть до будинку, нам необхідно провести слідчі заходи.
Саме в цей момент на крики вибігли батьки. Перелякані та приголомшені, вони смирно, в одній спідній білизні, стояли на певній відстані від того, що відбувалося.
– Ви батьки заарештованого? – запитав лейтенант у Данила та Марії. – Покажіть нам речі Вашого сина, – не чекаючи відповіді, зажадав він. Потім першим відчинив двері до приміщення і, розмахуючи пістолетом, примусив усіх зайти всередину.
Матір з батьком слухняно виконали наказ.
Під час обшуку було вилучено: паспорт ШЗ-194301; диплом про закінчення педінституту; призначення на роботу від 6/VIII-41 N 02; направлення на роботу; студентське посвідчення; сім аркушів. Протокол було складено оперативно. Після його підписання учасниками затримання та понятими, Петра заштовхали у "воронок".
– Про подальшу долю затриманого можете дізнатися в Запорізькому управлінні НКВС, – повідомив убитих горем батьків лейтенант держбезпеки, піднімаючись у кабіну.
Несамовито завив мотор, і потворний "чорний ворон", який наводив жах на все населення СРСР, повіз Петра з рідного гнізда на сім довгих років.
Кулінар
1924 рік, березень. Томаківка.
Ледве прокинувшись і розплющивши очі, Петрик зрозумів, що на кухні відбувається щось цікаве: його ніс відразу вловив приємні їстівні запахи, а це буває, коли бабуся готує щось смачненьке. Не гаючись, хлопець зіскочив із ліжка, швидко напнув штани й сорочку, а потім стрімголов кинувся на кухню.