Отже, книгу про мого батька написано. Тепер я вважаю свій синівський обов’язок у цьому напрямі виконаним. Вам судити про якість, переваги та недоліки роману. Але якщо Ви дочитали хоча б до цих рядків, – я вже можу вважати, що недаремно витратив 14 років життя.
28.01.2020
Володимир Шабля.
Володимир Шабля
КАМІНЬ
біографічний роман
Пам’яті мого батька, Шаблі Петра Даниловича, присвячую.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
а сила знову розцвіла.
Павло Тичина, «Я утверждаюсь»
Народження Петра
1920 рік, січень. Українська Народна Республіка. Селище Томаківка Катеринославської губернії.
1920-й рік... Хаос... Замішаний на страху, беззаконні, безперервних змінах влади, громадянській війні та хворобах. Червоні з продрозверсткою, білі з гордовитим великодержавним розбоєм, махновці з анархістською експропріацією та поділом усього і вся, банди Григор’єва, Марусі та інші, та інші... Кожен зі своїм статутом. Але всі забирають і вбивають, ґвалтують і грабують.
Тільки одна установа справно працює в Томаківці – лікарня. Вона необхідна будь-якій воюючій владі, будь-якому генералу й отаману: треба лікувати поранених і хворих, годувати й забезпечувати ночівлею здорових.
Незмінна кухарка лікарні Ірина Семенівна Дирікова за звичкою чистить картоплю: треба готувати сніданок пацієнтам. Робота є робота, а вона зараз – єдина постійна годувальниця в сім’ї. Але думки сьогодні цілком і повністю вдома; там вагітна дочка Марія вже тиждень розбита тифом і лежить одна у критичному стані. Як на зло, вдома нікого немає. Зять Данило нещодавно влаштувався на роботу, а такої удачі не можна було упускати.
Зазвичай Ірина протягом дня навідувала хвору дочку, але сьогодні аврал на службі: прибула чергова партія поранених. Материнське серце рветься до дочки... Хоча чим вона може допомогти?
Ірина витерла руки рушником, підійшла до іконки, яка зображала Божу матір із немовлям-Ісусом. Ставши навколішки, жінка склала долоні на грудях і припала поглядом до лику непорочної діви.
Центр Томаківки (початок 20-го століття)
– Пресвята Діво Маріє, дай сили моїй донечці здолати страшну хворобу, врятуй і збережи мою кровиночку, прошу тебе, благаю! Слава тобі, Господи! Ти один даєш нам радість і горе, ти всемогутній. Забери мою душу, але допоможи моїй бідній Марії! В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. – Несамовита молитва, яка супроводжувалася Хресними Знаменнями і гіркими сльозами, ставала все тихішою й тихішою, поступово перетворюючись на нерозбірливий речитатив.
Молячись, Ірина зливалася душею з божественним, зрікалась усього оточуючого. Вона ніби влітала у зображення святих мучеників і розчинялася у ньому. Ще дівчиною в церкві їй удалося навчитися такому входженню у своєрідний транс. Високі склепіння храму з величними ликами святих, які тягнуть до вічності та проникають у саму душу, притягували до себе. Атмосфера безтурботності, всеосяжної глибини й доброти, просякнута запахом ладану та християнською музикою, огортала, позбавляла відчуття простору і часу. Ірина цілком віддавалася цьому прекрасному стану польоту, упивалася ним, відчуваючи моменти райського замилування.
Згодом вона змогла досягати такого стану, молячись біля ікони вдома чи на роботі. Ось і зараз жінка витала в тремтячій сяючій глибині, прагнучи наблизитися до таємничого виблискуючого ореолу.
Раптом все це прекрасне піднебесся навколо ніби викрутилося навиворіт, провалившись у чорну безодню вакууму.
...
Сторінки з паспорта Ірини (початок 20-го століття)
Ірина лежала на підлозі. Абсолютно розбитий організм почав приходити до тями. Єдина думка вперто довбала мозок, заповнивши всю свідомість: негайно бігти додому, там щось сталося! Жінка насилу підвелась і попленталася до своєї подруги-акушерки, яка цього дня чергувала у лікарні.