– Мамо! Мамо! Мамочко! – крики породіллі під час чергових потуг, здавалося, ось-ось зруйнують стіни хлипкої оселі.
– Дихай частіше, а коли знову підуть перейми, постарайся м’язами живота посилити родову діяльність, оправитись – і ти відчуєш, що біль ослабне, – Поліна вкотре наставляла Марію у перерві між потугами.
Їй вторила й Ірина:
– Пірнай у середину болю і допомагай йому! Спорожнюй все всередині! Тужся! Роби те, що хочеться. Так тобі буде легше.
Ірина із силою стиснула дочкину руку.
Марія, яка беззавітно любила свою матір, звикла довіряти їй у всьому. І зараз вона знову повністю ввірила себе її діям та порадам. Дочекавшись нового лавиноподібного наростання переймів, породілля зробила над собою зусилля і віддалася болю, що множився, усіма силами свого ослаблого тіла намагаючись довести його до несамовитості. І – о диво: їй справді полегшало. Жінка з подивом виявила, що тепер вона може управляти процесом.
Ще кілька разів Марія повторювала одного разу успішно намацану процедуру і з кожним разом впевненість у благополучному результаті все більше вселялася в неї. Нарешті чергова потуга закінчилася якимось незрозумілим відчуттям порожнечі. А через деякий час слабкий, але наполегливий крик немовляти оголосив про народження нової людини.
Незабаром Марії показали сина. Він уже не плакав. Дитина була малесенька, квола, вся зморщена. Але жваві очі хлопчика весь час уперто бігали в різні сторони, ніби намагаючись якнайшвидше роздивитися цей новий для нього, такий величезний і прекрасний світ.
– Ти молодчина, Марусю! У тебе син! Ти молодчина! – Ірина радісно цілувала руку доньки. – Тепер все буде гаразд. Тепер все буде гаразд.
Побачивши свого малюка, Марія відчула полегшення. Їй захотілося швидше взяти його на руки, притиснути до грудей. Але дитину забрали.
Після завершення всіх необхідних процедур Поліна відвела подругу убік і прошепотіла:
– Годувати грудьми небезпечно: малюк може заразитися тифом. Але дитина семимісячна, слабка, і якщо не дати їй зараз молозива, боюся, вона не виживе. Попередня породілля народила тиждень тому, і молозива у неї вже нема. Я вважаю, треба ризикнути і дати пацанові грудь: новонароджені заражаються від хворих матерів приблизно в третині випадків.
Ірина глянула на онука, що лежав у неї на руках. Той безладно смикав ручками й ніжками, а потім невміло посміхнувся.
– На все воля божа, – сказала вона жорстко. – Дитина має смоктати материнське молоко.
Коли оброблену спиртом грудь дали малюкові, виявилося, що його ротик занадто малий, щоб умістити сосок. На щастя, сосок другої груді був менший, і хлопчик діловито взявся його смоктати.
Притиснувши до грудей плоть від своєї плоті, відчувши приємні смоктальні рухи синочка, Марія звідала почуття ейфорії. Страшна хвороба відсунулась убік, поступившись дорогою щастю материнства.
Ні Марія, ні немовля нічого не знали про потенційну небезпеку зараження. Вони просто виконували закладену природою процедуру. А Ірина залишок дня провела в молитвах, просячи Господа тепер уже про спасіння двох душ – дочки та онука.
Ім’я – Петро
1920 рік, січень. Томаківка.
Надвечір повернувся з роботи Данило. Зустрічати його вийшла теща з новонародженим немовлям на руках.
– Вітаю, Даню! Ти став батьком: Марія подарувала тобі сина. Хлопчик народився раніше строку, але здоровим. Та й Марусі начебто полегшало. – Ірина подала згорточок із дитиною зятеві.
Несподівана новина приголомшила новоспеченого батька. Вихор суперечливих почуттів, думок та емоцій пронісся у його голові:
«Син, спадкоємець! Але недоношений? А як же тиф? Чи не занедужає? Все життя мріяв про сина! Буде Олександром – це моє улюблене ім’я. Ура!»
Данило взяв сина на руки. З першого погляду він закохався у це чудове маленьке створіння. Боячись нашкодити, але не в силах протистояти спокусі, батько ледь чутно поцілував дитину в щічку. Але назвати його Олександром язик не повертався.
«Та ніякий він не Олександр! Це Петро! Мій син – Петро!» – думав Данило, заходячи до дружини.
– Марусю, дякую тобі за сина! – вголос сказав він і ніжно поцілував жінку.
– Даню, ти маєш дати нашому синові гарне ім’я, – Марія уважно подивилася на реакцію чоловіка і зрозуміла, що мати мала рацію: дійсно, треба надати можливість чоловіку підібрати ім’я для дитини. Ірина наполягала, що це укріпить сім’ю, міцніше зв’яже долі батька та сина. Марія ж спочатку протестувала, але пізніше прислухалася до доводів матері. – Так, безперечно, мама – мудра жінка, – в умі підсумувала вона і посміхнулася.