«Сорока-ворона
Кашку варила,
Діток кормила...»
Потім він підняв вгору руку і став загинати пальці, відзначаючи погладжуванням заслуги, а постукуванням – байдикування воронят:
«Цьому дала – він дрова рубав,
Цьому дала – він воду носив,
І цьому дала – він піч топив.
А цьому не дала – де ти був?
Дров не рубав,
Пічку не топив,
Воду не носив
І кашу не варив,
Пізніше за всіх приходив!»
– Ну що, тату, що ти сьогодні робив, щоб заслужити кашу? – з напускною строгістю, але посміхаючись куточками губ, спитала Марія.
– Я дрова рубав і грубку топив, – відзвітував Данило.
– Ну, як думаєте, заслужив наш тато сніданок? – знову запитала мати, звертаючись в першу чергу до сина, але для порядку оглядаючись на інших.
– Так! – хором підтвердили всі, а Ірина наклала тарілку каші й подала зятеві.
– А ти, бабусю?
– Я кашу варила!
– Ну що, дамо бабусі кашу?
– Так! – почулася дружна відповідь і ще одна тарілка з кашею знайшла свого їдця.
– А ти, мамо, що робила? – підключилася до вистави Ірина.
– Я свинку годувала.
– Молодець, мамо! – відповіла бабуся. – Напевно, дамо і мамі кашки? – припустила вона.
– Дамо! – дружно відповіли усі.
– А що Петюша робив? Він заслужив кашу? – усміхаючись, запитав батько.
– Я кашу пробував та солив! – з гідністю відгукнувся малюк.
– Ну, як вважаєте, дамо Петі кашу?
– Так! – хором крикнули дорослі, й дитина отримала від бабусі свою порцію.
При цьому Ірина не забула підключити чергову примовку:
«Димиться гарно каша наша,
Сідає Петя їсти кашу,
Добавка буде незначна,
Тому що каша ця...»
– Смачна! – підтвердив Петрик спільну думку, уплітаючи їжу за обидві щоки.
Члени сім’ї задоволено усміхнулися та продовжили трапезу.
Сталін: нещадний батіг
1941 рік, червень. Союз Радянських Соціалістичних Республік. Москва.
23 червня 1941 року керівник Союзу Радянських Соціалістичних Республік Йосип Віссаріонович Сталін прокинувся ближче до обіду в розбитому стані. Залишкові явища вкрай жорстокої психічної кризи, викликаної усвідомленням краху своїх стратегічних планів, вдавлювали тіло в матрац. Спроба відірвати голову від подушки озвалася глухим болем у далеких закутках потилиці, немовби мозок чинив опір будь-якому руху черепа. Незважаючи на це, Сталін змусив себе одразу піднятися з ліжка і пройшов до умивальника. Холодна вода подіяла освіжаюче. Бажаючи посилити ефект, він роздягнувся і кілька хвилин простояв під крижаним душем. Великий фіолетовий махровий рушник з абстрактним малюнком приємно пройшовся по шкірі, залишивши відчуття легкого поколювання та тепла. Після всіх цих процедур політик із задоволенням зазначив, що безвихідь, яка переслідувала його всю ніч, відступила.
«Війна... Війна всупереч усім моїм розрахункам і діям. Несподівана й підступна, нахабна й катастрофічна... Мабуть, це найстрашніша трагедія в моєму житті, – міркував він, – і це треба визнати. Події розгортаються за найгіршим сценарієм. Одночасно зруйнувалася вся звична система координат, яка так довго і вперто вибудовувалась і здавалася такою міцною. Соромно зізнатися, але доба поза цією системою вибили мене з колії, перетворили на безвольного психопата. Слава Богу, зараз хоча б немає вчорашнього гидкого стану паніки та приреченості, який так несподівано захлеснув все моє єство, паралізував думки та почуття. І цим потрібно негайно скористатися».
Залізний Коба розкурив люльку, випустив кілька клубів густого диму... З кожною затяжкою до нього поверталася впевненість у собі.
«Скільки разів я ходив по лезу бритви, скільки разів перебував між життям і смертю, – але завжди виживав, – підбадьорював себе політик. – Мало того, кожен критичний епізод виводив мене на новий, більш високий рівень. Адже недарма навіть Ілліч називав мене наркомом із надзвичайних ситуацій!»
Йосип Віссаріонович пройшов у свій робочий кабінет, наказав відключити всі засоби зв’язку і нікого до себе не пускати: зараз він повинен наодинці з собою, тверезо і поклавши руку на серце, оцінити ситуацію.
«Сьогодні в моїх руках незрівнянно більші можливості та ресурси, ніж будь-коли раніше: це моя перевага, – констатував він. – Але як виявилося, це ж – і мій недолік, який виразився у самовпевненості й самозаспокоєності. Цей недолік проступив у існуючому нині державному устрої та привів до катастрофи, – Сталін сконцентрувався, зводячи воєдино свої думки, емоції та інтуїцію. – Отже, потрібно створити нову, воєнну конструкцію влади, в якій проявлятимуться лише мої переваги», – оформив він остаточний висновок і почав обмірковувати цю конструкцію.