— Що ми отримаємо?
— Неможливість!
— Будьте ласкаві, зробіть припущення.
Він шалено пирхнув, а потім вигукнув:
— Можливі три варіанти! Перший: тієї самої миті, коли він вирішить надіслати собі потрібні дані, він згадає, як отримав їх, і його особиста історія зміниться, таким чином він само-увічнює власне існування, бо без виграшної інформації не зміг би збудувати свою машину часу. Парадокс у даному випадку полягає в тому, що ніщо не береться з нічого, а його ініціатива, його причинна подія насправді є наслідком, але ж навряд чи ми спиратимемося за такого сценарію на логіку. Другий: весь всесвіт руйнується. Так, це дещо мелодраматично, але якщо ми вважаємо час скаляром без відмінних значень, то я не бачу іншого варіанта, і це велике марнотратство, зважаючи, що йдеться лише про вдалу ставку на перегонах. Третій: тієї самої миті, коли він вирішує надіслати собі дані, створюється паралельний всесвіт. У своєму всесвіті, в його особистій історії, він повертається додому, нічого не вигравши за все своє життя, а в паралельному всесвіті його молодша версія несподівано для себе стає мільйонером і живе далі щасливо. І що з цього виходить?
— Не маю жодної гадки, — безтурботно відповів я. — Я лише хотів перевірити, чи здатні ви мислити нестандартно.
Він обурено пирхнув і втупив погляд у вогонь. А потім:
— Мені сподобалася ваша стаття. За винятком тієї безхребетної філософії, яка на мою думку була майже теологією, ваша стаття була трохи цікавіша за звичайні публікації в тому журналі. Ось що я хотів сказати.
— Дякую. Але якщо ваша скарга полягає в тому, що в чистій науці для етики немає місця, то боюсь, що змушений не погодитися з вами.
— Авжеж немає! Чиста наука є логічним процесом дедукції та експериментального дослідження подій, які можна спостерігати — не більше й не менше. У ній не буває ні доброго, ні злого, а самі лише «правильно» та «неправильно» в математичному сенсі. Причиною етичних дебатів є те, що люди роблять з наукою, але справжній науковець не має перейматися цим. Залиште це політикам і філософам.
— Чи ви застрелили б Гітлера? — спитав я.
Він насупився:
— Ми ж нібито щойно погодилися, що існує ймовірність, що таке втручання в час може знищити Всесвіт?
— Але також ми зійшлися на існуванні ймовірності альтернативного всесвіту, який ви можете врятувати від жахів війни, — відповів я. — Ми навіть припустили ймовірність того, що ви самі житимете в цьому мирі, якщо забути про парадокс.
Він постукотів пальцями по краю підлокітника, а потім різко сказав:
— Необхідно зважувати й на соціальні та економічні сили. Чи був Гітлер єдиною причиною війни? Як на мою думку — ні.
— Але напрямок, яким пішла війна?..
— У тому-то й річ! — вигукнув він, і його брови знов почали танцювати. — Якщо я вирішу застрелити Гітлера, звідки мені знати, що хтось інший, хто має менше бажання воювати посеред зими в Росії, брати в облогу міста мінімальної стратегічної цінності коштом сотень тисяч життів або бомбардувати Лондон замість його аеродромів — звідки мені знати, що цей інший, більш розумний мілітарист не з'явиться за тих умов?
— Ви стверджуєте, що складність виправдовує відмову діяти?
— Я стверджую… Я стверджую… — застогнав він, розчаровано опустивши руки з підлокітників. — Я стверджую, що саме ці гіпотетичні філософствування порушують цілісність вашої хорошої в інших відношеннях статті.
Він замовкнув, і якийсь час я насолоджувався мовчанням, бо був стомлений ще до його візиту. Вінсент дивився у вогонь і мав такий вигляд, ніби сидів тут у моєму кріслі все своє життя й був одним з предметів меблів.
— Хочете випити? — зрештою спитав я.
— А що ви п'єте?
— Віскі.
— Я вже й так забагато випив…
— Я не скажу швейцарові.
Коротке вагання, а потім:
— Дякую.
Я налив йому віскі, а коли він взяв його, я спитав:
— Скажіть мені, пане Ренкіс, що ви шукаєте в нашому храмі науки?
— Відповіді, — впевнено відповів він. — Об'єктивні, які можна виміряти. Що знаходиться під поверхнею цієї реальності? Що відбувається в світі, який ми не бачимо, глибше за протони та нейтрони, більше за галактики та сонця? Якщо час відносний і вимірювальним еталоном всесвіту стала швидкість світла, невже це все, чим є час? Змінною величиною в рівнянні швидкості?
— А я вважав, що молодь цікавиться лише сексом і музикою.
Він широко всміхнувся — це був перший прояв наявності в нього почуття гумору. А потім:
— Я чув, що ви висунулися на посаду професора.
— Мені її не дадуть.
— Авжеж, не дадуть, — дружньо сказав він. — Ви занадто молодий. Це було б несправедливо.
— Дякую вам за вашу підтримку.
— Спершу ви кажете, що не очікуєте на результат, а потім висловлюєте образу через те, що вашу думку поділяють.
— Ваша правда, це нелогічно. Ви справляєте враження дуже… прямолінійної людини… як для студента.
Він знизав плечима:
— Нема в мене часу бути молодим, у суспільства надто багато заборон для тих, кому не виповнилося тридцять.
Його слова зачепили мене за живе; це був дуже влучний опис минулих нудних років мого життя.
— Вас цікавить час?
— Складність і простота, — відповів він. — Час був простим, і є простим. Ми можемо ділити його на прості частини, вимірювати його, призначати за ним вечерю, випивати, поки він спливає. Ми можемо описувати його математично, виражати за його допомогою ідеї про доступний для спостереження Всесвіт, але якщо нас попросять пояснити його простими словами дитині — звісно, під простими словами я не маю на увазі обман — ми безсилі. Але найкраще, що ми, здається, вміємо робити з часом — гаяти його.
Сказавши це, він підняв свій келих, вітаючи мене, і випив його за раз, а я раптом відчув, що не маю настрою пити.
Розділ 18
Складність — виправдання відмови діяти.
Мені треба було кричати це Фірсонові, треба було прибити його вуха до дверей Клубу й змусити слухати записані в Клубі Хронос історії про катастрофи та хаос, від яких страждали цілі покоління. Але тоді я ще не міг знати, наскільки точною може бути моя оцінка його втручання; не міг я також передбачити, як далеко він може піти, щоб отримати більше відповідей, ніж я наважувався йому давати.
Тоді, в четвертому житті, коли Фірсон і його люди почали зрештою катувати мене, спочатку вони робили це невпевнено. Застосувати заради отримання результатів насилля вони були цілком готові, але боялися пошкодити цим те, що хотіли отримати. Я був унікальною знахідкою, шансом, який трапляється лише один раз, мій потенціал був досі недосліджений, і завдання будь-якої фізичної, а надто психічної шкоди було б гріхом, який їм не пробачать. Розуміючи це, я волав чимдуж, кашляв, пускав з рота піну й звивався у власній сечі та крові. Їх це так стривожило, що на короткий час вони припинили, але зрештою Фірсон наблизився до мене й прошепотів:
— Ми робимо це заради світу, Гаррі. Ми робимо це заради майбутнього.
І тоді вони почали знову.
Наприкінці другого дня вони затягли мене до душу й відкрили холодну воду. Поки вони поливали мене, я думав, чи можна розбити кулаком скло душової кабінки, і скільки часу мені потрібно для того, щоб знайти осколок, яким я зможу перерізати собі зап'ястя.
На третій день вони діяли вже більш упевнено. Рішучість одного надихала іншого; давалася взнаки колективна ментальність: вони намагалися не підводити один одного. Коли вони бралися до діла, Фірсона ніколи не було в кімнаті, він завжди виходив на кілька хвилин раніше, а повертався через кілька хвилин після того, як усе закінчувалося. Того третього вечора на стелі наді мною бавилися рожево-червоні промені заходу сонця. Усі вийшли, а він сів біля мого ліжка, взяв мене за руку й сказав:
— Боже мій, Гаррі, мені дуже шкода. Мені дуже шкода, що ти це робиш. Хотів би я припинити це…