— Сидіти і дивитися, звичайно! — сказав він. — Схоже, це буде найепічніша битва в історії відеоігор.
Він посміхнувся мені востаннє, тоді зайшов у двері й залишив мене в тьмяно освітленому коридорі самого.
Кілька хвилин я думав про все, що Морроу мені розповів. Потім підійшов до імерсивної кабінки і зайшов.
Це була невелика сферична кімната. Блискучий тактильний стілець, підвішений на гідравлічних важелях, що кріпилися до стелі. Там не було всенаправленої бігової доріжки, тому що сама кімната виконувала цю функцію. Перебуваючи в симуляції, можна було йти або бігти в будь-якому напрямку, і сфера оберталася навколо вас, не даючи вам доторкнутись до стіни. Наче всередині гігантської кулі для хом’яка.
Я виліз на стілець і відчув, як він пристосувався до контурів мого тіла. Зі стільця вилізла роботизована рука і надягнула на мене абсолютно новий візор. Він теж відрегулювався і чудово сів. Візор відсканував сітківку і система попросила сказати мою нову фразу-пароль: «Олень флотилія сетек астрономія»
Я зробив глибокий вдих, коли система здійснила вхід.
Я був готовий.
Мій аватар був під зав’язку напакований бафами та озброєний до зубів. Я взяв стільки магічних предметів і зброї, скільки міг втиснути в інвентар.
Все було на місці. Наш план в дії. Пора йти.
Я увійшов в ангар своєї фортеці і натиснув кнопку на стіні, щоб відчинити двері пускової шахти. Вони ковзнули назад, повільно відкриваючи тунель, що вів на поверхню Фалко. Я підійшов до кінця злітно-посадкової смуги, повз хрестокрила і «Воннеґута». Сьогодні я не візьму жодного з них. Вони обидва були хорошими кораблями, з доброю зброєю і захистом, але ні один корабель не пропонував надійний захист в епічній битві, що мала розвернутися на Хтонії. На щастя, у мене тепер з’явився новий засіб пересування.
Я взяв з інвентарю дванадцятидюймового робота Леопардона і встановив його на злітно-посадкову смугу. Незадовго до арешту «ІОІ» я якийсь час вивчав іграшкового робота і його таємні можливості. Як я і підозрював, цей робот був насправді потужним магічним предметом. Досить швидко я дізнався, що потрібно, аби його активувати. Як і в оригінальному серіалі «Супайдамен», ви викликали робота просто вигукуючи його ім’я. Я зробив це зараз, вживши заходів безпеки — відступив від робота на пристойну відстань, перш ніж закричати:
— Леопардон!
Почувся пронизливий скрегіт наче від розриву металу. За мить крихітний робот виріс до майже ста метрів. Голова робота тепер стирчала крізь відчинені двері шахти в стелі ангара.
Я подивився на робота, милуючись увагою до деталей, яку Галлідей проявив під час кодування. Кожна особливість оригінального японського робота була відтворена, включаючи гігантський блискучий меч і щит з тисненням у вигляді павутини. Коли я наблизився, крихітні дверцята, вбудовані в масивну ліву ногу, відкрили вхід до ліфта. Внутрішньою частиною ноги і тулуба робота я піднявся до кабіни, розташованої усередині броньованих грудей. Коли я сів у капітанське крісло, то побачив в ящику на стіні срібний браслет управління. Я взяв його і одягнув на зап’ястя аватара. Браслет дозволяв голосовими командами управляти роботом в той час, коли я був поза ним.
В консолі переді мною було кілька рядів кнопок, позначених японською мовою. Я натиснув одну з них і двигуни заревіли. Тоді потягнув важіль керування двигуном, подвійні ракетні прискорювачі в ногах робота запрацювали, піднімаючи його з моєї фортеці у зоряне небо Фалко.
Я помітив, що Галлідей додав на панель управління старий магнітофон «Стерео-8». Над моїм правим плечем була також стійка з касетами до нього. Я схопив одну і вставив у програвач. «Dirty Deeds Done Dirt Cheap» гурту «AC/DC» вибухнула з внутрішніх та зовнішніх динаміків так голосно, що стілець почав вібрувати.
Як тільки робот вилетів з ангара, я крикнув (голосові команди реагували тільки на крик) у браслет управління:
— Трансформація в «Марвеллер»!
Ноги, руки і голова робота склалися всередину і зафіксувалися в новій позиції, перетворюючи робота в зореліт відомий як «Марвеллер». Після завершення перетворення я покинув орбіту Фалко і встановив курс на найближчі зоряні ворота.
Коли я вийшов із зоряних воріт в Секторі-10, мій радар засвітився, як новорічна ялинка. Зоряну чорноту навколо мене заповнювали тисячі космічних апаратів кожної марки і моделі — від одномісного корабля до гігантського транспортера розміром з Місяць. Я ніколи не бачив так багато зорельотів в одному місці. Нові з’являлися із зоряних воріт та зліталися з усіх напрямків. Всі кораблі повільно зливалися убік, формуючи довгий дивний караван суден, що тягнувся в сторону Хтонії, крихітної синьо-коричневої кулі віддалік. Схоже, кожна людина в ОАЗі прямувала в Замок Анорака. Я відчув короткий сплеск захвату, хоча знав, що попередження Арт3міди все ще може виявитися правдою — є шанс, що більшість з цих аватарів тут тільки для того, щоб подивитися на шоу, без жодного наміру фактично ризикувати своїм життям, аби побороти «шісток».