Арт3міда. Після всього цього часу, вона тепер була в кімнаті всього за кілька футів од мене. Ми зустрінемось особисто, як тільки закінчиться ця битва. Ця думка повинна була лякати мене, але натомість я відчував спокій: що б не трапилося на Хтонії, все, чим я ризикував, вже було того варте.
Я перевів «Мервеллер» назад в конфігурацію робота, а тоді приєднався до параду космічних апаратів. Мій корабель виділявся у величезному масиві суден, адже був єдиним гігантським роботом. Навколо мене швидко сформувалася хмара малих суден, пілотованих допитливими аватарами, які хотіли ближче роздивитися Леопардона. Мені довелось відключити комлінк, бо дуже багато людей намагалися викликати мене і запитати, хто я такий і де взяв такий транспорт.
У міру того, яка планета Хтонія збільшувалась у вікні пілота, щільність і кількість кораблів навколо мене, здавалося, зростала. Коли я нарешті увійшов в атмосферу планети і почав спускатися до поверхні, це нагадувало політ крізь рій металевих комах. Коли я підлетів до площі навколо Замку Анорака, було важко повірити своїм очам. Концентрована, пульсуюча маса кораблів і аватарів покривала землю і заповнювала повітря. Це було схоже на якийсь потойбічний Вудсток. В усіх напрямках до горизонту тягнулися ряди аватарів, які стояли пліч-о-пліч. Тисячі інших тримались у повітрі чи тільки прилітали. І в центрі всього цього божевілля стояв сам Замок Анорака, дорогоцінний камінь, мерехтливий під прозорим сферичним щитом «шісток». Кожні кілька секунд якийсь безпорадний аватар або корабель ненавмисно влітав у щит і випаровувався, наче комаха у мухоловці.
Коли я підійшов ближче, то побачив відкриту ділянку землі безпосередньо перед входом у замок, але за межами щита. У центрі галявини пліч-о-пліч стояли три гігантські фігури. Натовп навколо них постійно пропихався усередину і потім відступав, бо аватари відтісняли один одного, намагаючись триматись на чималій відстані від Ейч, Арт3міди і Шото, кожен з яких був усередині блискучого гігантського робота.
Це була моя перша можливість побачити, яких роботів обрали Ейч, Арт3міда і Шото після проходження Других воріт. За мить я помітив високого жіночого робота, яким керувала Арт3міда. Він був чорного і хромового кольору, зі складною головою у формі бумеранга і симетричними червоними нагрудниками, що робили його схожим на жіночий варіант Транзора-Зет. Тоді я зрозумів, що це і була жіноча версія Транзора-Зет, маловідомий персонаж з оригінального аніме «Мазінгер-Зет», відомий як Мінерва-Ікс.
Ейч обрав Гандама RX-78 з оригінального аніме «Мобільний воїн Гандам», одного зі своїх улюблених. (Хоча я знав, що Ейч була жінкою в реальному житті, її аватар все ще був чоловіком, тому я вирішив надалі говорити про нього в чоловічому роді.)
Шото вивищувався над ними на кілька голів, захований у кабіні Рейдіна, величезного червоно-синього робота з аніме середини сімдесятих «Хоробрий Рейдін». Масивна машина тримала свій фірмовий золотий лук в одній руці, і великий щит з шипами в іншій.
Натовп заревів, коли я пролетів над щитом і завис над іншими. Я зафіксував Леопардона вертикально, зупинив двигуни і впав на землю. Робот приземлився на одне коліно, а удар струсонув землю. Коли я підняв його на ноги, море роззяв почало скандувати ім’я мого аватара:
— Пар-зі-валь! Пар-зі-валь!
Коли знову запала тиша, я повернувся до своїх друзів.
— Гарне прибуття, показушнику, — сказала Арт3міда, використовуючи наш приватний канал зв’язку. — Ти спеціально запізнився?
— Це не моя провина, клянусь, — сказав я, намагаючись звучати спокійно. — Біля зоряних воріт була довга черга.
Ейч кивнув масивною головою робота.
— Усі транспортні термінали на планеті випльовують аватарів ще з минулої ночі, — сказав він, вказуючи на сцену навколо нас масивною головою Гандама. — Це неймовірно. Я ніколи не бачив так багато кораблів та аватарів в одному місці.
— Я теж, — сказала Арт3міда. — Взагалі дивуюсь, як сервер «GSS» витримує навантаження з такою активністю в одному секторі. Але, здається, немає ніяких глюків.