Я не бачив особисто, але можу з певною точністю розповісти, що відбулося далі:
«Шістки» спорудили позаду Замку Анорака великий броньований бункер, наповнений піддонами зброї і бойовими механізмами, які вони телепортували до активації щита. Вздовж східної стіни бункера стояло тридцять дроїдів постачання. Через брак уяви дизайнера дроїдів вони всі виглядали як робот Джонні П’ять з фільму «Коротке замикання» 1986 року. «Шістки» використовували цих дроїдів в основному як служок, щоб ті виконували дрібні завдання, поповнювали обладнання та боєприпаси військ.
Рівно за хвилину до полудня дроїд постачання SD-03 ввімкнувся і від’єднався від зарядної станції, тоді на своїх танкових гусеницях під’їхав до сховища зброї на протилежному кінці бункера. Біля входу стояло двоє роботизованих вартових. SD-03 передав їм заявку на отримання, яку я сам надіслав в інтранеті «шісток» два дні тому. Вартові підтвердили форму і відійшли, дозволяючи SD-03 закотитися в кімнату. Він проминув стелажі тривалого зберігання, де був широкий спектр зброї: магічні мечі, щити, електричні обладунки, плазмові рушниці, рейкові гармати та незліченна кількість іншого озброєння. Нарешті дроїд зупинився. Стелаж навпроти нього містив п’ять великих пристроїв у формі восьмигранника, розміром приблизно з футбольний м’яч. На одній зі сторін кожен пристрій мав невелику контрольну панель і серійний номер. SD-03 знайшов серійний номер, який відповідав номеру в заявці. Виконуючи інструкції, які я запрограмував, маленький дроїд своїм кігтеподібним вказівним пальцем ввів на панелі управління пристрою серію команд. Коли все було готове, невеликий індикатор над клавіатурою змінився з зеленого на червоний. SD-03 взяв восьмигранник у руки. Коли він покинув сховище, з комп’ютеризованого інвентарю «шісток» віднялася одна бомба з антиматерії.
SD-03 викотився з бункера і піднявся кількома пандусами та сходами, які «шістки» побудували на зовнішній стіні замку, щоб забезпечити доступ до верхніх рівнів. Дорогою дроїд проминув декілька контрольно-пропускних пунктів. Кожного разу роботизовані вартові сканували його і виявляли, що він має доступ куди б в біса не захотів. Коли SD-03 досяг найвищого рівня Замку Анорака, він викотився на великий оглядовий майданчик.
Можливо, SD-03 привернув кілька цікавих поглядів від елітних аватарів «шісток», які охороняли платформу. Цього я не можу знати. Але навіть якщо охоронці і здогадались, що має статися, і відкрили вогонь, було вже занадто пізно, щоб його зупинити.
SD-03 продовжував котитись прямо до центру даху, де високорівневий маг «шісток» тримав у руках Сферу Осувокса — артефакт, який створював сферичний щит навколо замку.
Тоді, виконуючи мої останні інструкції, SD-03 підняв бомбу з антиматерії над головою і детонував її.
Вибух випарував дроїда постачання разом з усіма аватарами на платформі, в тому числі мага «шісток», який тримав Сферу Осувокса. В ту мить, коли він помер, артефакт деактивувався і впав на тепер порожню платформу.
Блискучий спалах світла, що супроводжував детонацію, на секунду засліпив мене. Коли він зник, очі знову сфокусувалися на замку. Щит упав. Тепер ніщо крім відкритого і порожнього простору не розділяло могутні армії «шісток» і мисливців.
Близько п’яти секунд нічого не відбувалося. Час, здавалося, зупинився і все було тихо та спокійно. А тоді почалося пекло.
Сидячи на самоті в кабіні робота, я видав беззвучний крик радості. Неймовірно, але мій план спрацював. У мене не було часу святкувати, адже я тепер був у самому центрі найбільшого бою в історії ОАЗи.
Навіть не знаю, чого я очікував далі. Я сподівався, що, можливо, десята частина присутніх мисливців приєднається до нашого нападу на «шісток». Але за кілька секунд стало зрозуміло, що до битви приєднався кожен. Лютий бойовий клич піднявся серед моря аватарів навколо нас і вони кинулися вперед, нападаючи на армію «шісток» з усіх сторін. Повна відсутність вагання здивувала мене, адже було очевидно, що багато хто з них кинувся назустріч неминучій смерті.
Я з подивом спостерігав, як дві могутні сили зіткнулися навколо мене, на землі й в небі. Це була хаотична захоплива сцена, наче між собою стукнули осиний і бджолиний вулик, а тоді кинули на гігантський мурашник.
Арт3міда, Ейч, Шото і я стояли в центрі всього цього. Спочатку я боявся навіть поворухнутися, щоб не розтрощити мисливців, що роїлися навколо та біля ніг мого робота. Сорренто, однак, нічого не чекав. Він кинувся до нас, розчавивши кілька десятків аватарів (у тому числі кілька власних воїнів) титановими ногами свого робота. Кожен його крок створював на скелястій поверхні невеликий кратер.