— Дуже добре! Чудово! — сказав я. — Тепер просто потрібно їх знайти.
Я продовжив бігти вперед, скануючи землю. Через хвилину знайшов меч Ейча і додав у інвентар, але знадобилось ще п’ять хвилин, щоб знайти чарівні кеди Арт3міди недалеко від південного краю кратера. Я надів їх і вони ідеально трансформувались під мій розмір.
— Я обов’язково поверну їх тобі, Арті, — сказав я, коли закінчив зі шнурками. — Обіцяю.
— Постарайся, — сказала вона. — Вони мої улюблені.
Я розбігся, підстрибнув і злетів у повітря. Зробив петлю, розвернувся і націлився прямо у ворота. Але останньої миті нахилився вправо і відлетів назад. Я завис навпроти відчинених воріт. Кришталевий дверний прохід висів у повітрі прямо переді мною, всього за декілька метрів. Це нагадало мені про висячі двері у початковій сцені «Сутінкової зони».
— Чого ти чекаєш? — крикнув Ейч. — «Шістки» можуть з’явитися будь-якої хвилини!
— Знаю, — відповів я. — Але я повинен дещо сказати вам, перш ніж піду.
— Ну? — сказала Арт3міда. — Кажи вже! Годинник цокає, дурню!
— Добре, добре! Я просто хотів сказати, що знаю, як ви троє почуваєтесь прямо зараз. Все обернулося несправедливо. Ми мали зайти у ворота разом. Тому, перш ніж я піду, я хочу, щоб ви дещо знали. Якщо я знайду «яйце», то розділю приз порівну між нами чотирма.
Приголомшена тиша.
— Алло? — сказав я через кілька секунд. — Ви мене чуєте?
— Ти з розуму зійшов? — запитав Ейч. — Навіщо тобі це робити, Зі?
— Тому що так буде правильно, — сказав я. — Тому що я б ніколи не зайшов так далеко сам. Тому що кожен з нас заслуговує побачити, що всередині тих воріт і як закінчується гра. І тому що мені потрібна ваша допомога.
— Можеш повторити останнє, будь ласка? — попросила Арт3міда.
— Мені потрібна ваша допомога, — сказав я. — Ви маєте рацію. Це мій єдиний шанс пройти Треті ворота. Для нас не буде другого шансу. «Шістки» скоро прибудуть і одразу зайдуть. Тому я повинен пройти їх раніше за них, з першої спроби. Шанси зростуть, якщо ви троє підстрахуєте мене. То… що скажете?
— Розраховуй на мене, Зі, — сказав Ейч. — Я і так збирався тобі допомагати.
— На мене теж, — сказав Шото. — Мені нічого втрачати.
— Дозвольте мені уточнити, — сказала Арт3міда. — Ми допоможемо тобі пройти ворота, а ти, натомість, розділиш з нами приз?
— Не зовсім, — сказав я. — Якщо я виграю, то розділю приз між нами незалежно від того, допоможете ви мені чи ні. Так що допомогти мені у ваших інтересах.
— Я так розумію, часу це записати в нас немає? — сказала Арт3міда.
Я подумав, тоді відкрив меню управління свого відеоканалу. Я розпочав пряму трансляцію, так що кожен глядач мого каналу (а лічильник показував більше двохсот мільйонів глядачів) міг почути те, що я збирався сказати.
— Вітання. Це Вейд Воттс, також відомий як Парзіваль. Я хочу, щоб весь світ знав: якщо я знайду великоднє яйце Галлідея, клянусь, що розділю виграш порівну з Арт3мідою, Ейчем і Шото. Зуб даю. Честь мисливця. Чесно-пречесно. І тому подібне. Якщо я обманюю, то навіки затавруйте мене безвольним нікчемою, який відсмоктує «шісткам».
Коли я завершив ефір, то почув Арт3міду:
— Чувак, ти з глузду з’їхав? Я жартувала!
— Оу, — сказав я. — Так. Та я знав це.
Я похрустів кісточками пальців та залетів у ворота, і мій аватар зник у вирі зірок.
Я опинився у величезному темному порожньому просторі. Я не бачив стін чи стелі, але, здається, там була підлога, бо я на чомусь стояв. Я почекав кілька секунд, не знаючи, що робити. А тоді в порожнечі пролунав електронний голос. Він звучав наче згенерований примітивним синтезатором мовлення, схожого на ті, що використовували в «Q*Bert» і «Gorf».
— Побий рекорд або помри! — повідомив голос.
З’явився стовп світла, спадаючи десь згори. В основі цієї колони світла стояв старий аркадний автомат. Я одразу впізнав його характерний кутастий корпус. «Tempest». «Atari», 1980 рік.
Я заплющив очі і опустив голову.
— Лайно, — пробурмотів я. — Це не моя найкраща гра, народ.
— Та ну, — я почув шепіт Арт3міди. — Ти повинен був знати, що «Tempest» буде присутня у Третіх воротах. Це ж було так очевидно!
— Справді? Чому?
— Через цитату на останній сторінці «Альманаху», — відповіла вона. — «…їх труднощами трохи пригальмую, бо він, здобувши легко перемогу, її не цінуватиме»12.
— Я знаю цитату, — сказав я роздратовано. — Це з Шекспіра. Але я подумав, що Галлідей в такий спосіб повідомляє про складність Полювання.