— Це кінець гри, — сказав Анорак, ніби прочитавши мої думки. — Настав час отримати приз.
Я глянув на його простягнуту руку. Повагавшись, все таки потис її.
Між нами спалахнули каскади синіх блискавок, і їхня павутина огорнула нас, ніби хвиля сили його аватара переходила в мого. Коли блискавки вщухли, Анорак більше не був одягнений у чорну мантію мага. Він уже взагалі не був схожий Анорака. Він був нижчим, худішим, і трохи менш привабливим. Тепер він виглядав як Джеймс Галлідей. Блідий. Середнього віку. У поношених джинсах і вицвілій футболці з логотипом «Space Invaders».
А мій аватар тепер стояв у одязі Анорака. Тоді я зрозумів, що значки та іконки в кутику дисплея теж змінилися. Мої характеристики були на максимумі, і тепер у мене був список заклинань, набуті сили і магічні предмети, яким, здавалося, не було кінця.
Рівень та показники здоров’я аватара мали два символи безкінечності.
А лічильник кредитів відображав дванадцятицифрове число. Я був мультимільярдером.
— Я довіряю тобі ОАЗу, Парзівалю, — сказав Галлідей. — Твій аватар безсмертний і всемогутній. Якщо ти чогось хочеш, тепер потрібно просто забажати. Дуже круто, еге ж? — Він нахилився і понизив голос. — Зроби мені послугу. Використовуй свої сили тільки на благо. Гаразд?
— Гаразд, — я відповів майже пошепки.
Галлідей усміхнувся, а тоді жестом обвів довкола.
— Тепер це твій замок. Я запрограмував цю кімнату так, що тільки твій аватар може сюди увійти. Я зробив так, щоб впевнитись, що лише ти матимеш доступ до ось цього.
Він підійшов до книжкової полиці біля стіни і потягнув за корінець один з томів. Я почув клацання; тоді книжкові полиці ковзнули в бік, відкривши квадратну металеву плиту в стіні. У центрі плити була комічно велика червона кнопка з одним словом: «Вимк.»
— Я називаю її Великою Червоною Кнопкою, — сказав Галлідей. — Якщо натиснеш її, вона відключить усю ОАЗу і запустить вірус, який видалить усе, що зберігається на серверах «GSS», включаючи вихідний код ОАЗи. Це вимкне ОАЗу назавжди. — Він посміхнувся. — Тому не натискай, якщо абсолютно не впевнений, що це потрібно, добре? — Він подарував мені дивну усмішку. — Я довіряю твоїм рішенням.
Галлідей повернув книжкову полицю на місце, приховуючи кнопку. Тоді він налякав мене, пригорнувши за плечі.
— Слухай, — сказав він серйозно. — Я повинен сказати тобі одну річ, перш ніж піду. Те, що я так і не зрозумів, поки не було вже занадто пізно. — Він підвів мене до вікна і вказав на горизонт, що простягнувся перед нами. — Я створив ОАЗу, тому що ніколи не відчував себе як удома у реальному світі. Я не знав, як спілкуватися з людьми там. Я боявся все своє життя. Аж до кінця. Тоді я зрозумів, що якою б страшною і гіркою реальність не була, це також єдине місце, де можна знайти справжнє щастя. Тому що реальність реальна. Розумієш?
— Так, — відповів я. — Думаю, що так.
— Добре, — сказав він, підморгуючи. — Не повторюй моєї помилки. Не ховайся тут вічно.
Він усміхнувся і ступив кілька кроків до мене.
— Добре. Думаю, тепер все. Час закінчувати мені цю драму.
Галлідей почав зникати. Він усміхнувся і помахав на прощання, а його аватар повільно зникав у повітрі.
— Удачі, Парзівалю, — сказав він. — І дякую. Дякую, що зіграв у мою гру.
Тоді він повністю зник.
— Ей, ви там? — сказав я у порожнечу через кілька хвилин.
— Так! — схвильовано відповів Ейч. — Ти нас чуєш?
— Тепер так. Що сталося?
— Система обірвала наш голосовий зв’язок, як тільки ти увійшов до офісу Галлідея, тому ми не могли говорити з тобою.
— На щастя, ти не потребував нашої допомоги, — сказав Шото. — Чудово впорався.
— Вітаю, Вейде, — почув я Арт3міду.
І я міг сказати, що вона сказала це щиро.
— Дякую. Але я не зробив би цього без вас, друзі.
— Маєш рацію, — сказала Арт3міда. — Не забудь про це, коли говоритимеш зі ЗМІ. Оґ каже, що кілька сотень репортерів уже прямують сюди.
Я озирнувся на книжкову полицю, яка приховувала Велику Червону Кнопку.
— Ви бачили все, що сказав мені Галлідей перед зникненням?
— Ні, — відповіла Арт3міда. — Ми бачили все до моменту, коли він сказав: «Використовуй свої сили тільки на благо». Тоді відео зникло. Що трапилось після цього?
— Нічого особливого, — сказав я. — Розкажу пізніше.
— Чувак, — сказав Ейч. — Тобі варто перевірити Табло.
Я відкрив у вікні Табло. Там вже не було турнірної таблиці. Тепер єдине, що відображав сайт Галлідея, було зображення мого аватара, одягненого в мантію Анорака, який тримав срібне яйце, разом зі словами «Парзіваль переміг!».