— Старлог, ге? — сказав я, схвально киваючи.
— Ага. Я завантажив кожнісінький випуск з архіву Інкубатора. Досі їх усіх не проглянув. Я саме читаю цей чудовий шматок про «Битву за Ендор».
— Екранізовано. Випущено в 1985 році, — продекламував я. «Зоряні війни» були однією з моїх спеціалізацій. — Повний непотріб. Реально найслабший момент в історії «Воєн».
— Це ти так кажеш, нікчемо. Тут є деякі великі моменти.
— Ні, — сказав я, хитаючи головою. — Немає. Це навіть гірше, ніж перший фільм про евоків, «Караван мужності». Краще б назвали його «Караван лайна».
Ейч закотив очі й повернувся до читання. Він не збирався піддаватись на провокації. Я подивився на обкладинку журналу.
— Гей, я можу поглянути, коли ти закінчиш?
Він посміхнувся.
— Для чого? Щоб ти зміг прочитати статтю про «Леді-яструба»?
— Можливо.
— Чувак, та тобі ж подобається така мура, чи не так?
— Відсмокчи, Ейч.
— Скільки разів ти вже бачив цю мелодраму? Навіть мене змусив подивитись весь фільм принаймні двічі. — Тепер він провокував мене. Він знав, що «Леді-яструб» була однією з моїх таємних слабкостей, і що я бачив фільм більше двох десятків разів.
— Я робив тобі послугу, змушуючи дивитися, нуб. — Я вставив новий картридж у приставку і запустив гру «Astrosmash» на одного гравця. — Колись ти ще подякуєш. Зажди і побачиш. «Леді-яструб» це канон.
«Каноном» ми називали будь-який фільм, книжку, гру, пісню чи телешоу, фанатом яких, як відомо, був Галлідей.
— Ти ж не серйозно? — сказав Ейч.
— Ні, я Парзіваль. Але говорю цілком серйозно.
Він опустив журнал і нахилився вперед.
— Не може бути, щоб Галлідей був фанатом «Леді-яструба». Я гарантую це.
— І які твої докази, придурку?
— У нього був смак. Це єдиний доказ, який потрібен.
— Тоді, будь ласка, поясни мені, чому в нього був цей фільм і на касеті, і на диску?
Список усіх фільмів у колекції Галлідея на момент його смерті був включений в додатки «Альманаху Анорака». Ми обидва його завчили.
— Хлопець був мільярдером! У нього були мільйони фільмів, більшість із яких він, ймовірно, ніколи навіть не дивився! У нього також були DVD «Говарда-качки» і «Крулла». Це не означає, що він любив їх, дебіле. І це вже точно не робить їх каноном.
— Це навіть не обговорюється, Гомере, — сказав я. — «Леді-яструб» — це класика вісімдесятих.
— Це чортовий відстій, ось що це! Мечі виглядають, ніби зроблені з фольги. А саундтрек епічно відстійний. Повний синтезаторів і лайна. Виконаний довбаним гуртом Alan Parsons Project! Відстійнорама! За межами відстію. Відстійний, як «Горець-2».
— Ей! — вдав, ніби кидаю в нього джойстик Intellivision. — А це вже образа! Лише акторський склад «Леді-яструба» робить фільм каноном! Рой Бетті! Ферріс Бюллер! І чувак, який грав професора Фалкена у «Військових іграх»! — Я намагався згадати ім’я актора. — Джон Вуд! Знову разом із Метью Бродеріком!
— Справжнє дно в їхній кар’єрі, — сказав він, сміючись. Він любив сперечатися про старі фільми навіть більше, ніж я. Решта мисливців у чат-кімнаті почали формувати навколо нас невеликий натовп, щоб послухати. Наші суперечки часто були непоганою розвагою.
— Ти явно накурився! — крикнув я. — Режисером «Леді-яструба» був Річард бляха Доннер! «Бовдури»? «Супермен»? Хочеш сказати, що цей хлопець відстій?
— Мені до сраки, навіть якби Спілберг був режисером. Це дівчачий фільм, замаскований під меч і магію. Мабуть, єдиний ще більш дівчачий жанровий фільм це… та бісова «Легенда». Той, кому насправді подобається «Леді-яструб» — справжнісіньке дівчисько!
Сміх із натовпу. Тепер я насправді починав злитися, адже був великим шанувальником «Легенди», і Ейч про це знав.
— О, то це я дівчисько? Це ж твій фетиш — евоки! — Я вихопив у нього з рук «Старлог» і пожбурив у плакат «Помсти джедая» на стіні. — Припускаю, ти думаєш, що глибоке знання культури евоків допоможе знайти «яйце»?
— Не починай знову про ендорців, — сказав він, погрозивши вказівним пальцем. — Я попереджав. Я тебе забаню. Клянуся.
Я знав, що це пуста погроза, тому збирався розвинути тему евоків далі, може щось про те, що він називає їх «ендорцями». Але саме тоді на сходах матеріалізувався новий аватар. Цілковитий ламер на ім’я Ай-р0к. Я застогнав. Ай-р0к і Ейч вчилися в одній школі й мали кілька уроків разом, але я досі не міг зрозуміти, чому Ейч дав йому доступ до Підвалу. Ай-р0к вважав себе елітним мисливцем, але був нічим іншим, як нестерпним позером. Так, він багато телепортувався по ОАЗі, виконуючи завдання і підвищуючи рівень аватара, але він нічого насправді не знав. І завжди розмахував великою плазмовою гвинтівкою завбільшки зі снігохід. Навіть у чат-кімнатах, де це було абсолютно безглуздо. Хлопець зовсім не мав почуття доречності.