Ай-р0к мовчки поклав гру назад в інветар.
— Тобі варто приєднатись до «шестірок», Ай-р0к, — сказав Ейч, сміючись. — Вони б могли скористатись твоїми величезними запасами знань.
Ай-р0к показав йому середній палець.
— Якщо ви, два педики, вже знали про конкурс «Swordquest», чому ж я жодного разу не чув, щоб ви про нього згадували?
— Та ну, Ай-р0к, — сказав Ейч, хитаючи головою. — «Swordquest: Earthworld» був неофіційним продовженням «Атарі» до «Adventure». Кожен мисливець, який чогось вартий, знає про цей конкурс. Наскільки більш очевидним ти можеш бути?
Ай-р0к спробував зберегти гідність.
— Добре, якщо ви обидва такі експерти, хто написав усі ігри «Swordquest»?
— Ден Гітченс і Тод Фрай, — відказав я. — Спробуй запитати щось складне.
— Я спробую, — втрутився Ейч. — Які призи «Атарі» дали переможцю кожного конкурсу?
— Ах, — сказав я. — Хороше запитання. Подивимося... Призом за «Earthworld» був Талісман передостанньої істини. Зроблений з щирого золота та інкрустований діамантами. Дитина, яка виграла, розплавила його, щоб заплатити за коледж, наскільки я пригадую.
— Так, так, — підштовхував Ейч. — Не переводь тему. Як щодо двох інших?
— Я не переводжу. Призом за «Fireworld» була Чаша світла, а призом «Waterworld» мав стати Вінець життя, але його так ніхто й не отримав у зв’язку зі скасуванням конкурсу. Те ж саме стосується призу за «Airworld», яким повинен був стати Філософський камінь.
Ейч посміхнувся і дав мені подвійне «п’ять», а потім додав:
— А якби конкурс не скасували, переможці перших чотирьох раундів змагалися би за головний приз — Меч наймогутнішої магії.
Я кивнув.
— Усі призи були згадані в коміксах, які йшли разом з іграми. Коміксах, які, до речі, видно в скарбниці в заключній сцені «Запрошення Анорака».
Натовп вибухнув оплесками. Ай-р0к присоромлено опустив голову.
Відколи я став мисливцем, для мене було очевидним, що Галлідей почерпнув натхнення для свого змагання від конкурсу «Swordquest». Я поняття не мав, чи він запозичив звідти головоломки теж, але ретельно вивчив ігри та їхні вирішення, про всяк випадок.
— Добре. Ви перемогли, — сказав Ай-р0к. — Але вам обом явно варто зайнятись реальним життям.
— А тобі, — сказав я, — явно, варто знайти нове хобі. Тому що тобі бракує розуму і відданості бути мисливцем.
— Без сумнів, — додав Ейч. — Спробуй для різноманітності провести якісь дослідження, Ай-р0к. Я маю на увазі, ти коли-небудь чув про Вікіпедію? Вона ж безкоштовна, придурку.
Ай-р0к повернувся, так ніби втратив інтерес до дискусії, і підійшов до довгого ряду коробок з коміксами, що були складені в іншому кінці кімнати.
— Подумаєш, — кинув він через плече. — Якби я не витрачав стільки часу на дівчат оффлайн, я б, напевно, знав стільки ж непотрібного лайна, як ви двоє.
Ейч проігнорував його і повернувся до мене:
— Як звали близнюків з тих коміксів?
— Тарра і Торр.
— Чорт забирай, Зі! Ти мужик.
— Дякую, Ейч.
На моєму екрані з’явилося повідомлення про те, що в класі продзвенів трихвилинний дзвіночок. Я знав, що Ейч і Ай-р0к бачили таке ж попередження, тому що наші школи працювали за одним графіком.
— Час для ще одного дня вищої освіти, — сказав Ейч, встаючи.
— Нудьга, — сказав Ай-р0к. — Побачимось пізніше, лузери.
Він показав мені середній палець, потім вийшов з чату і його аватар зник. Решта мисливців теж почали виходити з системи і зникати, поки не залишились тільки ми з Ейчем.
— Серйозно, Ейч, — сказав я. — Чому ти дозволяєш цьому ідіоту тут зависати?
— Тому що його весело перемагати у відеоіграх. І його невігластво дає мені надію.
— Яким чином?
— Бо якщо більшість мисливців такі ж темні, як Ай-р0к, — а вони такими і є, Зі, повір мені, — це означає, що ми з тобою дійсно маємо шанс на перемогу.
Я знизав плечима.
— Думаю, можна подивитися на це й так.
— Хочеш знову розважитись сьогодні після школи? Біля сьомої чи десь так? Маю вирішити кілька справ, але після цього займуся своїм списком обов’язкового до перегляду. Можливо, марафон «Закумарених»?
— О, чорт візьми, так. Розраховуй на мене.
Пролунав останній дзвінок і ми одночасно вийшли.
Очі аватара розплющилися і я повернувся у клас всесвітньої історії. Місця навколо мене тепер займали інші учні, а наш учитель — містер Авеновіч — матеріалізувався в передній частині класної кімнати. Аватар містера А виглядав як огрядний, бородатий професор коледжу. У нього була заразлива усмішка, окуляри в дротяній оправі та твідовий піджак з латками на ліктях. Коли він говорив, то якимось чином завжди звучав так, ніби читає уривок із Діккенса. Він мені подобався. Він був хорошим учителем.