Врешті-решт наступного тижня директор надіслав мамі листа, який офіційно повідомляв, що в новому році мені доведеться розпрощатися з Йєнсі.
Чудово, казав я про себе. Просто чудово.
Мені дуже хотілося додому.
Мені хотілося жити разом із мамою в нашій квартирці у Верхньому Іст-Сайді, навіть якщо доведеться ходити до безплатної середньої школи, терпіти мого огидного вітчима, спостерігаючи, як він щовечора ріжеться у свій дурнуватий покер.
З іншого боку, в Йєнсі було щось таке, за чим я згодом буду сумувати. Ліси, які було видно з вікна моєї кімнати, Гудзон неподалік, запах сосон. Я буду сумувати за Гровером, який був добрим другом, нехай навіть трохи дивакуватим. Я хвилювався через те, як він переживе наступний рік.
І за уроками з латини я також сумуватиму — мені буде бракувати дурнуватих турнірів містера Бранера та його віри в те, що я можу перемогти.
Із наближенням екзаменаційної сесії я готувався лише до тесту з латини. Я не забув, що мені сказав містер Бранер: цей предмет буде для мене питанням життя й смерті. Не знаю чому, але я починав йому вірити.
Увечері, саме перед останнім випробуванням, я впав у такий відчай, що пожбурив посібник із грецької міфології у двері своєї кімнати в гуртожитку. Слова миготіли й кружляли у мене перед очима, літери виписували «вісімки», ніби каталися на скейтборді. Мені ну ніяк не вдавалося запам’ятати, чим Хірон відрізняється від Харона і в чому різниця між Полідектом і Полідевком. Що вже казати про дієвідміни всіх цих латинських дієслів.
Я тинявся кімнатою з таким відчуттям, ніби під сорочкою у мене повзають по тілу мурахи.
Я згадав серйозний вираз обличчя містера Бранера, а також його очі, яким, здавалося, тисяча років. «Випробування пройдуть лише найкращі, Персі Джексон».
Глибоко зітхнувши, я підняв із підлоги підручник із міфології.
До цього часу я ніколи не просив учителів допомогти мені. Можливо, варто поговорити з містером Бранером? Він поставив би мені кілька слушних запитань, на що-небудь натякнув. У такий спосіб я хоч якось загладжу свою провину за велике жирне «незадовільно», яке точно отримаю у нього на іспиті. Мені не хотілося залишати Йєнсі з думкою, ніби він вирішив, що я не намагався вивчити його предмет.
Я спустився вниз, туди, де розташовувалися кабінети викладачів. У більшості приміщень лампи вже не горіли, але двері кабінету містера Бранера були трохи прочинені, і смужка світла падала в коридор.
Я вже був за кілька кроків до кабінету, як раптом почув голоси, які звідти лунали. Містер Бранер у когось про щось запитував. Голос, який явно належав Гроверу, відповів: «…турбувався щодо Персі, сер».
Я завмер.
Зазвичай я не підслуховував, але спробуйте втриматись, коли твій найкращий друг розмовляє про тебе з дорослим.
Я підійшов трохи ближче.
— …єдиний цього літа, — казав Гровер. — Я маю на увазі, єдиний напівкровка в школі! Тепер, коли ми в цьому впевнені, і вони також про це знають…
— Ми лише все зіпсуємо, якщо будемо підштовхувати його, — відповів містер Бранер. — Нам треба, щоб хлопець дозрів.
— Але у нього може бути замало часу. Літнє сонцестояння — це межа…
— Ми повинні вирішити все самі, без нього, Гровере. Нехай поки тішиться з того, що нічого не знає.
— Сер, він бачив її…
— Нехай вважає, що це гра його уяви, — наполягав містер Бранер. — Туман, що насланий на учнів і викладачів, переконає його.
— Сер, я не можу знову знехтувати своїми обов’язками, — хвилювався Гровер. — Ви знаєте, що це може означати.
— Ти нічим не нехтував, Гровере, — м’яко мовив містер Бранер. — Так чи інакше, але я все одно зрозумів би, хто вона така. А тепер давай краще подбаємо про те, щоб Персі дожив до наступної осені.
Підручник із міфології випав у мене з рук і гепнувся на підлогу.
Містер Бранер замовкнув.
Серце калатало в грудях. Підібравши книжку, я позадкував по коридору.
За освітленими скляними дверима кабінету містера Бранера з’явилася тінь, набагато вища за мого вчителя, прикутого до інвалідного візка, яка тримала в руках щось схоже на лук.
Відчинивши найближчі двері, я прослизнув усередину.
За мить я почув кроки по коридору, ніби хтось ступав дерев’яними чоботами, потім тихе дихання, ніби якась тварина обнюхувала двері, за якими я сховався. Чийсь кремезний темний силует постояв перед дверима, пройшовши потім далі.