У сучасний момент ми розпоряджаємо таким великим політичним капіталом, що масовою політичною роботою не зменшимо його, а навпаки, збільшимо. Пам'ятаймо далі, що наша боротьба проти гітлерівської Німеччини тепер має велике значення, а з часом буде його втрачати. Якщо цього тепер не використаємо, то з таким трудом здобутий політичний капітал великою мірою розтратимо.
Отже, якщо ми не охопимо мас, то вони частинне підуть не з нами, чи частинно навіть проти нас та великою мірою здеморалізуються. А ми потребуємо мас у нашій політичній боротьбі, в тому теж і мас еміграційних.
ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ
Ця стаття Степана Бандери, за підписом С. А. Сірий, була надрукована у місячному журналі «Визвольна Політика» (Лондон, рік вид. І, чч. 4–5, червень-липень 1946 р.) Один рік після другої світової війни, коли увага загалу української еміграції була звернена на зовнішньо-політичні події і справи, чи на дальшу долю «ді-пістів» у таборах утікачів, автор статті закликає до політичного об'єднання всіх українських творчих сил на чужині, добачаючи в них поважний фактор допомоги для воюючої Батьківщини. Об'єднати ті всі сили, сконсолідувати їх в одну цілість, без затрати їхньої окремішньої специфіки — це було, за словами Степана Бандери, найважливіше завдання. Ця проблема займала його від 1945 р. Тому до питання політичної консолідації він повертався у своїх статтях і листах протягом років. (Дивись: «Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном» з 1948 р., «За завершену політичну структуру» з 1958 р., «Інтерв'ю для радіостанції В. Шарвана в Боффало, США» в 1959 р., а теж листи до Ґенка з 15. 12. 1945, до «Креза» з 16. 8. 1947 і до «Настаса» з 11. 1. 1948 р.). Крім того виїмки статті «До проблеми політичної консолідації були поміщені у «Повідомленнях Проводу» ч. 2 за серпень 1946 р.
У своїх статтях на тему консолідації Ст. Бандера постійно ставив незмінну передумову, щоб «політичні угрупування керувалися одним основним політичним імперативом змагання за здійснення головної мети: Самостійної Соборної Української Держави і для тієї мети підпорядкували всі свої вужчі, партійні інтереси», і щоб вони йшли до цієї мети одним шляхом — шляхом національно-визвольної революції
Прагнення до консолідації цілого українського політичного життя на еміграції, передусім те, що нуртує серед широкого загалу громадянства, у найглибшому джерелі має здорове вичуття великої потреби нашого буття і визвольної політики. Зате у практичних політичних плянах і заходах, що походять від різних партійних осередків, помітна перевага вузькопартійних цілей і тенденцій, якими ці осередки намагаються скерувати здоровий гін мас до консолідації в річище партійної політики та спрямувати на свої партійні лотоки. Всі, що захоплені ідеєю консолідації, без вузько-партійних розрахунків, прагнуть до зібрання, згуртування всіх сил, протиставляючись розпорошуванню політичної енергії української еміграції, прагнуть до дальшого уодностійнення і координування діяльности в усіх ділянках, а передусім політичної акції. Одначе, реально досягти тих бажаних ефектів не так легко, як це здається при поверховному розгляді проблеми.
Сама механічна консолідація, про яку звичайно думає велика більшість її речників, — напевно не принесла б поважних позитивних наслідків. Навпаки, коли б ми пов'язали різні політичні угруповання тільки формально, а вони далі хотіли б іти власними політичними шляхами, не тільки у другорядних питаннях, а й у принципових справах української внутрішньої і зовнішньої політики, — то у висліді, замість скріплення, було б послаблення, замість об'єднання — взаємне паралізування. Механічне об'єднання, без справжнього узгіднення найважливіших справ нашої визвольної політики, без однієї спільної політичної плятформи, яка визначала б один шлях до однієї, спільної мети, — не тільки що не скріплювало б цілости української політичної енергії на шляху визволення, але й гальмувало б акцію складових частин нашої політичної дійсности та невтралізувало б досягнення їхньої позитивної роботи. Образ такої політичної єдности української емі-ґрації та наявних серед неї політичних сил був би тільки оптичною оманою, ця єдність видавалася б справжньою тільки при надто поверховній обсервації. До того ж квола зовнішня активність утвору механічної консолідації, спричинена суттєвими внутрішніми розходженнями, у зовнішньо-політичному ефекті дорівнювала б імпотенції цілости українських сил на еміґрації.
Істотною рисою усяких плянів механічної консолідації є намагання створити збірну конструкцію-конґльомерат різних, за змогою всіх, політичних угруповань, без урахування процесу докорінної внутрішньої політичної консолідації, в наслідок якої всі угруповання, учасники об'єднання, прийняли б одну загальну політичну плятформу, спільну лінію і спільні засади визвольної політики. В таких проектах не виключаються і ці моменти внутрішньої консолідації, але вони стоять там практично на дальшому пляні, тобто мають бути наслідком попереднього, механічного поєднання.