Першою і головною передумовою участи в політичній консолідації є те, щоб політичні угруповання керувалися одним основним політичним імперативом змагання за здійснення головної мети: Самостійної Української Держави і з тією метою підпорядкували всі свої вужчі, партійні інтереси.
Друга передумова до повної політичної консолідації — це визнання тільки одного шляху, щоб досягти ту спільну мету. Бо навіть за ідеального дотримання першої передумови консолідація жвавої політичної праці всіх угруповань була б дуже трудна, якщо б у даній політичній ситуації було більше, ніж один шлях, якими можна йти до визволення і державної незалежности. Якщо б, крім однієї можливої самостійницької політики, було місце на другу чи й більше, які б теж мали шанси на успіх, то очевидно, що одні угруповання прямували б однією дорогою, а інші вибирали б інші шляхи, відповідно до своєї загальної політичної орієнтації. Така ситуація створювала б непригожий ґрунт для повної консолідації, якщо розуміти її не тільки як визнавання спільних найвищих вартостей і прямування до однієї мети, але як уніфікацію, уодностайнення практичної політичної діяльности у найважливіших справах так, щоб була одна українська самостійницька політика.
Скільки можливих шляхів стоїть перед політикою народу — це залежить від різних чинників, насамперед від даної загальної ситуації. Це складне питання, що його не можна шабльоново розв'язувати.
Основне правило, випробуване й утверджене історичним досвідом народів, наказує, що навіть тоді, коли перед політикою нації, як цілости, відкривається більше шляхів, вона не повинна розділятися, а в найважливіших справах мусить зберегти свою одностайність.
Але бувають надзвичайні ситуації в житті народів, коли ця засада не може бути збережена і під тиском життєвої конечности змагання народу за підстави власного буття і розвитку йдуть одночасно різними дорогами. Часом буває така ситуація, що у корінних для буття нації питаннях немає абсолютної, безсумнівної певности, що перед цілою нацією стоїть тільки один-однісінький шлях і вихід. У таких моментах діє автоматизм політичної диференціяції. Не завжди доходить до практичного поділу фронтів. Часом цей процес не знаходить практичного вияву і не виходить поза сферу споглядань і настроїв. Але у надзвичайних ситуаціях, коли йдеться про основні, радикальні життєві питання народу, в яких вирішується його доля, а шанси, як і ризико, розходяться по двох або кількох дорогах, — політичний інстинкт народу спрямовує живу національну політику одночасно на різні, часто протилежні шляхи, щоб забезпечитись перед найбільшим ризиком, себто ставленням долі народу на одну карту. Хоча це створює складний і прикрий внутрішній стан та трудну зовнішню ситуацію народу, однак іноді це конечний і врешті-врешт спасенний вияв політичної зрілости нації. Часто навіть у тому немає плянового розподілу роль, а діє своєрідний автоматизм, так що різні політичні сили йдуть різними шляхами, які їм відповідають.
Під час минулої світової війни такий процес розподілу фронтів проявився серед багатьох європейських народів у критичних для них ситуаціях. Спостереження над тими явищами переконують, що в одних випадках це було корисне для тих народів, а в інших — шкідливе. Тяжко устійнити абсолютну засаду в оцінці процесів розщіплення практично-політичного діяння нації на два чи більше шляхів. Загальне правило таке, що ті процеси є неґативні, бо розпорошують сили й енергію нації в той час, коли їх треба якнайбільше зосереджувати. Через такий поділ нація часто програє на всіх ставках, тоді як, зосередивши всю свою потенцію на одному з можливих шляхів, досягла б своєї мети.
Але бувають вийняткові ситуації, в яких політика нації щодо зовнішніх сил та міжнародніх констеляцій і процесів мусить іти одночасно різними, розгалуженими, а часто протилежними шляхами. Коли ситуація вимагає поділу роль і ставлення більше, ніж на одну ставку, тоді наказом часу є не уніфікація політики, а її диференціяція.
Така ситуація буває здебільшого у народів, які борються за свій суверенітет. Часом для скріплення зовнішньо-політичного ефекту дій одного політичного напрямку потрібна наявність і співгра ще й інших напрямків. Буває так, що політична акція по одній лінії дає позитивний ефект якраз в іншому напрямку, що його може використати й обернути на добро цілости тільки інший політичний чинник, який веде відповідну політичну лінію.