Стратегія революційної боротьби в теперішній фазі є оборонною і офензивною, сполучаючи в собі обидва моменти рівночасно. Революційна боротьба паралізує намагання ворога зламати, здушити революцію, її сили, дію і спроможності, а разом з цим, скріплює, поширює і поглиблює революційний процес, активізує народні маси, охоплюючи протибольшевицькими, революційними настроями та акціями щораз-то більше елементів через атакування все нових позицій ворога. Стратегія революційної боротьби узгляднює загальну світову ситуацію, внутрішні відносини в СССР та розвоєві тенденції цих обох факторів.
Внутрішня ситуація в Україні, як і в цілому СССР, та його зовнішньо-політичне положення мають дуже важливе значення для розвитку революції, для того, яке буде головне підґрунтя і домінуючий зміст революційного процесу, які стосувати методи і засоби для його поширення, скріплення і приспішення.
На цілу ситуацію СССР, зовнішню і внутрішню, вирішально впливає перспектива конфлікту з західнім бльоком та реальна можливість недалекої війни. Вся політика Кремля є під тиском тієї центральної справи, щораз більше довкола неї концентрується і нормується її вимогами. Зокрема вся внутрішня політика большевиків, особливо господарська, щораз виразніше наставляється під одним кутом — підготовки до війни. Це надає цілій внутрішній ситуації СССР, яка і без того мала постійно військовий характер, спеціяльну гостроту. Все життя широких мас підбольшевицьких народів стоїть під постійно зростаючим натиском режиму, який намагається витиснути з них останні засоби, всі сили у невільничій праці, — все для збільшення воєнного потенціялу. Це спричиняє злидні, визиск, нечувану експлуатацію народніх мас до крайніх, неможливих меж. На цьому тлі ще більше зростає терор режиму, а з другого боку — ненависть до нього всіх підбольшевицьких народів.
Це невдоволення мас, крайньо вороже наставлення їх до большевизму, до режиму, партії, комуністичної системи господарства і тоталітарного ладу після війни дуже посилилось і прибирає щодалі виразно непримиренно ворожих форм. На те є багато причин. Передусім втратила всякий вплив брехня большевицької пропаганди про те, що, в порівнянні з СССР, в усьому світі панує страшна нужда широких мас, низький життєвий, господарська і культурна відсталість західніх країн, про щасливе «радісне» життя підсовєтської людини та про перевагу СССР над капіталістичним світом. Під час війни маси вояцтва совєтської армії мали нагоду переконатись, як є на ділі і правдиві відомості поширились в цілому СССР. Тепер большевицька пропаганда втратила серед народів і те довір'я, яке ще мала завдяки своїй рафінованості, настирливості й виключності. Вона вже відштовхує і тих, що колись їй вірили, виховані «під сонцем сталінської конституції».
Народні маси сподівались, що з закінченням війни прийдуть зміни, настане більша свобода і покращає добробут. Большевицька пропаганда під час війни, зокрема неофіційна, підтримувала такі бажання мас, навіть аранжовано відповідні внутрішньо-політичні потягнення, які будили і підтверджували сподівання на зміну — злагіднення внутрішнього курсу. Зразу по війні, повертаюче вояцтво розпочало руйнування колгоспного ладу в цілому СССР «самовільним» розбудовуванням приватного господарства. Большевицький режим, сяк-так опанувавши ситуацію, відповів загостренням терору, безоглядним поворотом до попереднього стану, касуванням і безоглядним переслідуванням «приватницьких надуживань». Замість поправи, прийшли гіркі розчарування. В цілому СССР все тоне в невимовних злиднях. Крім неминучих наслідків війни, нужду погіршує хаос і нездарність большевицької бюрократії. Особливе огірчення викликає соціяльна нерівність панівної большевицької аристократії — партійної, військової і бюрократичної, яка в порівнянні до нужди працюючих народніх мас, живе в достатках.