Успіх її єдиного концерту в салоні герцогині–вдови Діани був надзвичайним. Прекрасна Олімпія, акомпануючи собі, проспівала своїм срібним сопрано композиції Еміліо дель Кавальєре, його вчителя Якопо Пері, Вінченце Галілея, батька славного астронома, та інших видатних сучасних італійських композиторів, але найвищого тріумфу, коли навіть єдине око її слухачів не залишалося сухим, досягла зворушливим виконанням трагічної арії Аріадни з опери Монтеверді й завоювала серця, симпатії і викликала захоплення серед жінок і чоловіків. Оскільки ж її вимоги щодо гонорару виявилися нижчими від очікуваних, панове зовсім упали у ліричний настрій і почали демонструвати свої скромні аматорські здібності. Власник дубилень шкір дон Тімонель назвав Прекрасну Олімпію першим дивом світу, банкір Тремацці, який, очевидно, навіть не сподівався, що хтось уже міг сказати про неї подібне, порівняв Олімпію з сонцем, сяйво якого засліплює так, що на нього неможливо дивитися, хтось інший подякував долі, яка дала йому можливість жити одночасно з Олімпією, цією божественною Сиреною, ще інший вбачав у ній дияволицю, здатну розпалити й самого Юпітера. Молодий кардинал Джованні Гамбаріні, що був присутній на її концерті, подарував Олімпії те останнє, що залишилося у нього з багатства його предків, чудовий діамантовий перстень, дорогоцінний не лише як прикраса, але й як антикварна річ, бо на його внутрішній поверхні, що схована, коли перстень одягнений на палець, було вирізьблено ініціали його першого власника, самого Чезаре Борджіа. Юний кардинал був переконаний, що Прекрасна Олімпія згідно зі своєю гідною похвали репутацією відмовиться від персня і попросить його Еміненцію, себто Джованні, подарувати їй радше щось святе, наприклад, колючку з Христового тернового вінка чи нитку з його сорочки, за яку вояки у Біблії кидали жереб, але, на його превелике розчарування, вродлива співачка охоче прийняла подарунок і подякувала за нього ледь помітним, але граційним кніксеном.
Зранку після концерту, коли вродлива співачка ще, мабуть, пакувала свої речі й готувалася в дорогу до свого постійного місцеперебування в Рим, у обійми свого чоловіка Карло Тесті, який до кісток пропах гаванським, кубинським, віргінським і бразільським тютюном, — Карло Тесті не лише робив і продавав мундштуки з глини, з афродиту й сепіоліту, з польового клена й горіха, зі срібним окуттям і без окуття, але й торгував тютюном і папірцями для запалювання люльки, — герцогиня–вдова Діана покликала юного кардинала, ще засмученого втратою коштовного і для нього особливо пам’ятного персня, до свого appartamento.
Ставлення герцогині–вдови до юного кардинала Гамбаріні було, щоб довго не шукати відповідного виразу, мішаним. Герцогиня–вдова бачила в ньому єдину людину в Страмбі, рівну їй за родом, і це було для нього великим плюсом, так само вона не могла не бачити його ніжної юнацької вроди, і це для нього було ще одним великим плюсом, але водночас вона бачила в ньому й можливого вбивцю свого чоловіка, і це було для нього великим мінусом; бо Його святість, залежно від того, як це їй на руку, вину за смерть герцога Танкреда покладала то на Джованні Гамбаріні, то на Петра Куканя із Кукані. Тепер офіційним убивцею герцога Танкреда став Петр Кукань із Кукані, а Джованні Гамбаріні, призначений кардиналом, був чистим як немовля, але тінь підозри, що справжнім убивцею є все–таки він, висіла на ньому, і це дошкуляло герцогині.
Юний кардинал застав її у appartamento помолоділою, вродливішою.