- Ну, онучку, ти мене потішив. Все вірно переповів, усе, що я тобі оповідала… Та я щось зморилась… Чи може воно на дощ заходить,… чи може вітер міняється… - І Баба Леля почала підводитись із свого ослону-«престолу». Півник кинувся, щоб допомогти їй звестися.
- Ой ні, хлопче! Ти ще малий, щоб бабу підтримати. Як ото гепнусь, то й тебе придавлю! - І, спираючись на ковіньку, поволі почвалала Баба Леля до комори.
- Бабо Лелю! А коли все доказати?
- Та можеш завтра,… чи коли. У вас ще тиждень на збори.
- Добре, Бабо Лелю! То я побіг!
- То бігай, хлопче! Та скажи своєму нерозумному вуєві, щоб був пильним - межи вовки їде!