р) Вода піднялася настільки, що площею Сан Марко могли цілком вільно плавати навіть ґондоли. Що стосується пішоходів, то вони змушені були пересуватися спеціяльно настеленими дошками або на ходулях. Вода повністю затопила навіть атріюм базиліки, куди ми без труднощів дісталися човном і там добру годину плавали (аж поки вода помітно не спала — так що наш човен почав черкати дном до кам’яних плит підлоги).
q) Сонце відсвічувало на водах під нами й на мозаїках угорі. Плюскіт хвиль відлунював усередині храму. Станіслав показував мені кожен камінчик цієї розсипаної на стелях Біблії
— від сотворіння світу й по вихід з Єгипту. Ми побували в кожному із семи малих нефів, де пролинули повз нас, над нами і трохи в нас самих прерізні дива, на які за інших, не таких гірких обставин ніколи не звертаєш уваги: єрусалимські чорно-білі колони з орлами і левами, мармурова мушля аркади, п’ятнадцять картин світового потопу, нині дуже доречних,
r) старі апостоли, святий Марко в екстазі, решта євангелістів, пророки, підлога теж була викладена мозаїками, вони світилися з-під води, смерть Ноя ширяла над ними й над нами, Вавилонська вежа, суд Соломона, життя Йосифа рухалося півколом, на завершення була Брама Квітів, а потім
s) усе це попливло у зворотньому порядку, себто Брама Квітів, півколо з Йосифовим життям, Соломонів суд, Вавилонська вежа, смерть Ноя ширяла повсюдно, світло підводних мозаїк, пророки, євангелісти, екстаза Марка, найдавніші з апостолів, світовий потоп у п’ятнадцяти сценах, але навпаки
— початий оливковою гілкою і закінчений будуванням ковчега, аркада мармурової мушлі, орли та леви чорно-білих єрусалимських колон і ще безліч іншого, чого побачити ми не встигли або не зуміли.
t) Коли ми знов опинилися на тверді, Стас узяв мене за руку. Я сказала йому, що все не так просто. Голуби літали навколо, ще не маючи як слід куди сісти. Я сказала, що ми зможемо принаймні не жалкувати. Стас відповів, що в усьому є свій сенс. Я сказала, що він має рацію. Стас зауважив, що так мусить бути. Я погодилася, що на це нема ради. Він відпустив мою руку.
u) Зненацька він (закреслено) мій поет присів і заховався за мене, сказавши, щоб я не рухалася. Як виявилося, він побачив одну знайому дівчину, з якою колись домовлявся про зустріч у Венеції. Вона приїхала заради нього, але упродовж чотирьох днів так і не змогла його розшукати. Зараз вона саме всідала до вапоретто. Нічим не цікава туристка, яких безліч — у чорних окулярах і светрі нижче колін. Тільки такий йолоп як Перфецький міг щось особливе в ній знайти. Вона, здається, вже мусила їхати з Венеції, бідолашка. Мій волоцюга заявив на цю тему, що йому шкода її й що вона справжня товаришка.
v) Це запізніле співчуття донжуана досить розлютило мене, і поки зблідлий перелесник пригинався тихше води за моєю спиною, я показувала язика в бік вапоретто, котрий, на щастя, відходив кудись далеко, на Лідо, а, можливо, й на Кйоджу, Пеллестріну, Сицілію або й Польщу.
w) Дочекавшись його повного зникнення з поля зору, герой-коханець випростався на всю свою довжину і спробував негайно добитися моєї поблажливості, лизнувши мені руку в ямку між кісточками великого та вказівного пальців. Я зробила вигляд, ніби цілком не серджуся, хоч усередині нервувала і злостилася, втім, не маючи на це жодного права: його стосунки з жінками різних країн — то його проблеми, завтра нас уже тут не буде, ми ніхто одне для одного, випадкові зустрічні, яким чомусь захотілося трохи побути разом. Я навіть вдала, ніби закашляла, щоб він нічого не подумав.
х) Остаточно відтанути мені вдалося тільки приблизно через годину, коли ми сіли пообідати в тісній остарійці на Камп’єлльо Корнер неподалік поштамту. Я звернула увагу на неприємного суб’єкта, котрий усім своїм виглядом дуже нагадував волохату почвару, якогось кінокефала чи щось подібне, досить неохайно їв пересмажену рибу, навсібіч відпльовуючись кісточками, і майже не зводив очей зі Станіслава, який сидів до нього спиною й тому не міг цього бачити. З того, що рибу він (почвара) пожадливо запивав найдешевшим червоним вином (!), я виснувала, що він, безумовно, приїхав з тієї ж країни, що й Станіслав.
y) Монсиньйорові, певно, цілком зрозуміло, що як улюблена Монсиньйорова учениця, я дечого таки в Монсиньйоровій школі свого часу навчилася. Для прикладу, я могла би зробити так, що огидний пожирач риби випадково вдавився б кісткою і за лічені секунди, як любить жартувати Монсиньйор, протягнув би ласти. Однак я маю надто м’яке серце навіть щодо таких людей, які мені рішуче не подобаються. Тому я всього лише зафіксувала паскуду, і протягом дальших півгодин, поки ми зі Стасом попивали каву з лікерами, «кінокефал» провів у цілковитому заціпенінні, з осклілими очима, роззявленим ротом і піднесеним зі стола келихом. Так тривало, поки ми не вийшли з остарії.