IV. Карнавал мусить тривати далі, інакше йому може настати кінець!
Наш меморандум прийнято в небі над Венецією під час церемонії розвіювання нетлінного попелу нашого Друга і Навчителя, професора Леонардо ді Казаллеґри. З висоти пташиного лету Венеція має форму риби, перетятої оберненою літерою Б (Каналь Ґранде).
Ми закликаємо всіх небайдужих підтримати нас у наших прагненнях. Люди, будьте пильні!
Д-р Леонардо ді Казаллеґра, барон. Амеріґо Даппертутто, виконавчий секретар. Д-р Ґастон Дежаб’ю, Франція. Псевдо-Альборак Джабраїлі, шейх. Гуру Джон Пол Ощирко, да-да. Лайза Шейла Шалайзер (Ліліт Цукеркандель), письменниця. Цуцу Мавропуле (БХФ), князь вогню, пожирач. Славістан Префектський (СНД), автор. Усього 329 підписів.
(28)
[відеокасета, переказ]
Вступні зауваги. Дія відбувається в одній з венеційських рестораційок. У ці вечірні години вона майже заповнена. Це, однак, лише загальне (шумове) враження, бо в кадрі маємо не так уже й багато. Ліва частина кадру містить у собі фрагмент дзеркала, в якому відбивається протилежний бік приміщення з шинквасом і старими екзотичними пляшками, пузатими, довгастими, пласкими і кулеподібними, часто оплетеними соломою. Іноді в дзеркалі з’являються і зникають перехожі відвідувачі. У правій частині кадру видно лише краєчок чийогось стола, однак невідомо, хто за ним сидить, та й, мабуть, несуттєво. У центрі кадру, ближче до дзеркала, — стіл, за яким сидять двоє — Стаса Перфецького впізнаємо відразу, а біля нього молода жінка в темно-вишневому жакеті, як здогадуємось, Ада Цитрина. Між ними стоїть запалена свічка. Вони, здається, щойно закінчили вечеряти. Перфецький час від часу прикладається до вузької мензурки, з якої тягне щось пекуче. Його супутниця має в келиху трохи червоного вина. Що ще? Попільничка з горою недопалків у ній свідчить про не надто високий ранґ ресторації. Розмова звучить не завжди виразно, але після трьох-чотирьох прослуховувань піддається майже повному розшифруванню. Невідома камера, вочевидь, прихована, працює статично, жодної зміни ракурсу протягом усього відзнятого матеріялу. Постійно загальний план.
СТАХ ПЕРФЕЦЬКИЙ (учергове потягнувши з мензурки). Обпекло. Повний кайф. Чому ти так довго приховувала від мене цю штуку?
АДА ЦИТРИНА. Не все ти можеш знати, братчику. Не все я можу знати…
С. П. Я маю на увазі цю гидоту (киває на рідину в мензурці).
А. Ц. Ах, це! Ну, якщо вона тобі не подобається…
С. П. Вона подобається. Вона розв’язує і знову заплітає язик. Від неї тепло. Вона сповнює мене внутрішнім гудінням, ніби Гудіні. Гаррі. Я резоную з навколишнім життям.
А. Ц. А кора головного мозку?
С. П. Чую, як вона відмирає. Починаючи з підкірки. Скоро її не буде зовсім. Уявляєш, як добре без підкірки? Все одно, що без…
А. Ц. Це, напевно, трагедія для поета?
С. П. Не конче. Може, хоч кляті сни перестануть снитися. Ти не відповіла на моє запитання.
А. Ц. А тобі це важливо?
С. П. Дуже важливо. І для мене, й для тебе.
А. Ц. Не знаю, що тобі сказати, Станіславе. Я боялася наших стосунків, цього зближення. Що воно зайде задалеко. Пам’ятаєш той день, коли я не приходила? (Стах киває головою). Я мусила побути сама. Сподівалася, що це допоможе. Але під вечір я вже аж стогнала без тебе. Валила кулаками об стіну. Об подушку, і ззивалася на ліжку, ніби… Зрештою, аж такого ти не мусиш знати…
С. П. Говори, говори. Мені це приємно ("бере її за руку). Я вже трохи маю в чубі, але сьогодні мені дозволяється, правда?
А. Ц. Я зі страхом чекаю години, коли ми розійдемося…
С. П. (Дивиться на годинника). Зараз десята. Ще годин дев’ять. Принаймні. Якщо не більше. Усе залежить лише від тебе.
А. Ц. Від мене? Ти запропонував щось надто несподіване. Я не готова тобі відповісти.
С. П. А через дев’ять годин?
А. Ц. Ти мав би мене зрозуміти. Пропонуєш мені таке, від чого крутиться голова. Може, це тільки вино? Подумай — як я можу сказати «так», коли дотепер майже нічого не знаю про тебе? Пам’ятаєш, тоді, в Сан Марко, я розказувала тобі про себе. Все, що тобі хотілося знати. До інтимних дрібниць. Але твоє життя? Я не знаю про тебе нічого. Крім того, що ти мені всередину заліз і сидиш там, і не полишаєш мене. Хто ти, Станіславе? Я нічого не знаю про твоє особисте. Про твоїх жінок, коханок. Ні, не так, вибач. Мені немає діла до твоїх коханок. Але як, ну як я можу відповісти тобі «добре», коли вдома хтось обов’язково чекає тебе? Скажи чесно, чекає?..