С. П. Уже сім років, як мене ніхто не чекає.
А. Ц. Ви розійшлися?
С. П. Вона померла.
Ада п’є вино. Станіслав, упіймавши в дзеркалі відображення кельнера, знаком підкликає його.
С. П. (Допивши з мензурки). Ми прожили з нею неповних п’ять років. Я вирвав її з батьківського дому. Взяв за руку і вивів геть, хоч я не мав куди. Вони ненавиділи мене і вважали чортопільським бадилем.
А. Ц. Ким?
С. П. Ну, не тим, кого б вони хотіли мати як зятя. Вони походили з дуже старих шляхетних родин. Мешкали в особняку на схилах Високого Заміку. Там було повно дикого винограду і розорених пташиних гнізд. Уночі, коли я відпроваджував її додому, їхні слуги вискакували нагло з-за огорожі і били мене палицями. Я пробирався до неї в спальню через комин, іноді через вікно, по зв’язаних простирадлах. Її молодша сестра підглядала за нами, але батькам не казала ані слова, інакше старий застрелив би мене на місці, як підлого злодія…
З’являється молодий дженджикуватий кельнер. Шукає очима Адин погляд. Але вона не відповідає йому.
КЕЛЬНЕР. Qualcos’altro?[72]
С. П. Замов мені ще одну таку штуку (показує на мензурку).
Ада замовляє, і кельнер відходить, ще раз кинувши на неї оком.
А. Ц. Що було потім?
С. П. (Закурюючи). Ми повінчалися в церкві Петра і Павла. Батьки, звичайно, вигнали її з дому. Ми були студентами і не мали де жити. Зупинялися на ніч у кого вийде. Іноді місяцями жили на якихось дачах за містом або в старих аварійних будинках, призначених на знесення. Це було псяче життя: вічні смітники, підвали, якісь лігва, де нам дозволяли позайматися любов’ю за три рублі…
А. Ц. Любов’ю? Ти любив її?
С. П. З кожною хвилиною більше й більше. Я тремтів, коли підходив надто близько до неї. Нам нечасто випадала нагода бути лише удвох. Іноді я водив її до лісу, іноді до нічного парку. Найтяжче було взимі, як ти розумієш. У нас було декілька друзів, і вони підшуковували для нас усілякі тимчасові пристанища — на стрихах, у майстернях різних художників, у пивницях. Через рік такого життя вона почала хворіти: застуди, гарячки, недоїдання, нервові розлади, всілякі жіночі проблеми. Я пішов до її батьків, але старий навіть і чути не хотів про замирення, у розмові називав її лише курвою, сукою і так далі. Коли я йшов з їхнього ґанку на подвір’я, на мене спустили двох здоровенних доґів, і я пару тижнів пролежав у лікарні…
Підходить кельнер із маленькою тацею, на якій лише одна зеленава мензурка.
КЕЛЬНЕР. Per Lei, signore.
А. Ц. Per favore, ancora del vino. Grazie [73].
Кельнер, зустрівши нарешті її погляд, задоволено відходить.
С. П. (Хильнувши з мензурки). Добра штука. Я роблюся від неї текучим. Мене кудись відносить. Бачиш оцю близну? (Підкочує сорочку над зап’ястям лівої руки). Це зуби одного з тих чудовиськ.
А. Ц. І що було потім?
С. П. Потім ми нарешті закінчили університет, і я запропонував їй переїхати до мене, в Чортопіль. Ти, може, цього не знаєш. Це таке містечко в горах, недалеко від Румунії, майже біля центру Європи. Я родом звідти. Там живе багато пияків і всіляких невдах, які потерпіли в житті поразку і наїлися гівна. Я знав, що повернутися туди — це визнати себе таким же. Але там усе-таки був дах над головою. Хата моїх батьків, сад зі старими яблунями. Черешні. Ти збирала коли-небудь черешні? (Ада п’є вино).
І липа, липа, липа. У липні це було справжнє царство. Я лазив її гілками, голова йшла обертом, то був солодкий пахучий лабіринт. Старезна липа. (Ада п'є вино). Ти сьогодні така… особлива.
А. Ц. Хочу, щоб ти запам’ятав мене. Такою. Але й тобі, братчику, ніц не бракує!.. (Торкає рукою Стахове обличчя). Що було потім?
С. П. Ми приїхали туди влітку, щодня падали дощі. Навіть гір не було видно. За два тижні вона не витримала. Почала благати, щоб ми повернулися. Не могла без Львова. Раз на тиждень до Чортополя привозили новий фільм. З самого ранку я купував квитки на останній вечірній сеанс. То була єдина розвага. Крім прогулянок дощовим лісом, звичайно. Під час фільму місцеві хлопці свистіли з задніх рядів і котили підлогою порожні пляшки з-під шмурдяка.
А. Ц. З-під чого?
С. П. Ну, це таке вино. Якщо його пити просто з пляшки, то наступних чверть години життя видається фантастично прекрасним.
А. Ц. А потім?