Підходить кельнер і втуплює погляд в Аду.
КЕЛЬНЕР. Desidera qualcosa, signora?
А. Ц. (Здивовано, зі сміхом). Come ha fatto a indovinare? Vorrei un’altra candela.
КЕЛЬНЕР. Candela? (Посміхається). Questa non va piu bene? (косить оком трохи на недогарок, трохи на Стаса). Un attimo, signora [75].
Ада сміється з його жарту, кельнер відходить.
С. П. Вони забрали її, лиш тільки вона померла…
А. Ц. Хто?
С. П. Ну, ясна річ, її батьки. Вони приїхали чорним катафалком і забрали від мене її тіло. Там було із шестеро здоровенних слуг, зі свинчатками і нагайками в руках. Я кинувся боронити її. Вона ще, здавалося, дихала, хоч минуло вже зо дві години, відколи зупинився пульс. Вони повалили мене на підлогу, і двоє з них копали мене, а інші виносили тіло…
А. ІД. Але як ти це пережив? Як ти не вмер тоді? Як ти смів лишитися і жити?
С. П. Хіба я це пережив? Через два дні був похорон…
З’являється кельнер, забирає зі столу недогарок (при цьому не зводячи з Ади ледь вологих очей) і ставить нову запалену свічку.
КЕЛЬНЕР. Questa е veramente speciale, signora.
А. Ц. Grazie. Non sembra male [76].
Обидвоє сміються, і кельнер відходить.
С. П. (ковтнувши з мензурки). Про що ви з ним увесь час перемовляєтеся?
А. Ц. Не знаєш італійців?.. Дурне в голові!
Вона бере його за руку. Він дивиться вже досить посоловіло. На неї.
С. П. Вони поховали її на Личакові, у фамільній гробниці, під чорною дівою. Там уже лежали всілякі її прапрабабці. Мене так і не допустили до неї. Щоразу виростав якийсь амбал…
А. Ц. Хто такий?
С. П. Якийсь дебіл. І заступав мені дорогу. Я мав синці під очима і розпухлий ніс. Невтішний пан вдівець. Ще відтоді, як вони забирали її. Лише здалека бачив, як труну заносять у глибини гробниці. Пахло старим каменем і мохом. І цвинтарними екскрементами. Дуже здалека…
А. Ц. Ти не міг навіть підійти до неї?
С. П. Вони навмисне пильнували за цим. В її матері почався приступ, вона була у широченному чорному капелюсі з чорним пером і вуалькою. До неї викликали швидку просто на цвинтар. Старий ледве переставляв ногами. Я бачив усе це, заховавшись за ангелом. Потім я лежав горілиць просто на землі, і мені не моглося навіть дихати…
А. Ц. Я знаю, так буває.
С. П. Решту вересня я щодня приходив до неї. Під виглядом гробаря. Знаєш, як відкриваються старі гробниці? Я навчився це робити. Я розламав віко її труни. Я цілував її і розмовляв з нею вголос. Потім я приносив до неї гобой, вона чомусь любила його найбільше. Це після того випадку в музеї… Мені здавалося, що вона починає рухати головою. Здається, я божеволів, але це приносило мені віру. Потім якесь падло заклало мене — вочевидь, почувши одного разу з гробниці звук гобоя, вирішили про це доповісти її старому… За кілька день він виставив навколо гробниці озброєну варту, а потім назавжди замурував її. Це все.
А. Ц. Ти любиш її дотепер?
С. П. Я не знаю. Я думав, так. Поки… Ну, ти розумієш. Поки ми з тобою не…
А. Ц. (Дивлячись йому в очі). Але я можу тобі повірити.
С. П. А ти повір.
А. Ц. І ти чекаєш моєї відповіді?
С. П. Ми мусимо зникнути. На мене полюють. Це вже інша історія, але на мене полюють. Я не повинен би цього казати. Я вже п’яний. Вибач. Але сьогодні мені дозволяється, правда?
А. Ц. З днем народження (піднімає келих).
С. П. У тебе вистачить на два квитки до Рима? Або хоч до Фльоренції. Чи, можливо, хоч до Равенни?..
А. Ц. І що далі?
С. П. І ми зникаємо. А далі — те, що я вже пропонував…
А. Ц. Ох, Орфею, Орфею!.. (Запускає руку в його волосся і куйовдить його). Хто той тип, що дивиться на тебе?
С. П. Знаєш, мене справді ніхто не чекає. Я маю повне право на зникнення.
А. Ц. А твої батьки?
С. П. Мої батьки? Вони майже впевнені, що одного ранку я подався у світи разом із мандрівним цирком…
Ада здригається.
А. Ц. Хто все-таки той тип, який дивиться на тебе?
Нарешті Перфецький зазирає в дзеркало. Бачить у ньому спрямований на себе погляд від шинквасу. Ада забирає руку. Перфецький піднімає свою мензурку і випиває до відображеного в дзеркалі обличчя. Воно посміхається. Перфецький теж
С. П. Можливо, він знає, що в мене сьогодні день народження. Ходімо звідси.
Знову закурює.
А. Ц. Я дам тобі відповідь. До ранку. Ми побудемо разом до ранку…
75
Ви мене кликали, пані?
Звідки ви знаєте? Прошу поміняти свічку.
Свічку? Ця свічка вже не годиться? Зараз, пані