— корінь мандрагори (переступень), чоловічої статі, зароджений полюцією страченого на шибениці в XVII ст. гірського розбійника, допомагає в шуканні скарбів, при цьому світиться; на жаль, діє лише на території Коломийського району Івано-Франківської області — Чортопільському музеєві карпатського опришківства;
— шматок шкіри і фрагменти волосяного покриву з тіла відомого львівського шахрая та сутенера Юзя Дуця (XVIII ст.), зберігається в біорозчині, не володіє жодними магічними здатностями, подарунок від музею патологічної анатомії м. Львова — згаданому ж музеєві і повернути назад;
— в’язка з дванадцяти ключів від помешкань моїх найкращих коханок, із яких (ключів) кожен тепер можна його власниці з виразами вдячності від мене повернути: перший — Зоряні, другий — Мар’яні, третій — Роксоляні, четвертий — Мстиславі, п’ятий — Яромирі, шостий — Богодарі, сьомий — Олесі, восьмий — Улясі, дев’ятий — Олюсі (Цюсюсі), десятий — Ладі, одинадцятий — Марені, дванадцятий — пані Стефі, але не тій, що тепер заміжня за поетом Русланом Смеречинським, а тій, що недавно розійшлася з депутатом Ростиславом Смерековським (прошу не переплутати).
V. Записи мої та про мене, свідчення, папери, плівки, словом, суму документів, причетних до моєї особи, якщо такі документи побажають віддати їхні автори або власники, — Юрієві Андруховичу, Івано-Франківськ, для дальшого користування.
VI. Мої борги загальною сумою в 27 тис. 730 ам. доларів — усім, хто зможе заради моєї пам’яті їх погасити або списати, на що вельми і вельми і вельми без надії таки сподіваюся.
VII.Мої імена загальною кількістю 40 роздаю всім, хто йде слідом за мною і продовжує мою справу, за винятком одного-єдиного (Станіслав Перфецький), яке залишаю для себе з причин есхатологічних.
Цей Заповіт укладений без присутності відповідного нотаріяльного службовця і нічим не завірений, окрім мого особистого підпису. Заповіт вступає в силу з моменту моєї смерті, тобто з раннього ранку 11 березня 1993 р- (година уточнюється).
Венеція, 10 березня, р. Б. 1993
Особистий підпис (С. ПЕРФЕЦЬКИЙ)
(30)
Лише на рецепції я зауважила, що він таки добре впився, лише на рецепції, коли ми входили до готелю. Йому раптово забаглося про щось говорити з чорношкірим портьє, одягнутим за модою cinquecento[80] і завдяки цьому схожим на Отелло. Мурин тільки посміхався, а він тирликав йому щось досить незрозумілою англійською, в нього постійно гасла сигарета, і мурин чемно підносив йому запальничку, це сталося разів п’ять, аж поки мені не урвалася пружина, і я майже насилу потягнула його до сходів, а той чорнюх, блимнувши всіма своїми зубами, помахав нам рукою. Не знаю чому, але мені справді захотілося потриндіти з представником іншої раси, дати йому до зрозуміння, що не всі білі настільки засранці, я почав йому це втовкмачувати на прикладі дружби Шевченка і Айра Олдріджа, однак вона, ця нетерпляча торпеда, не дала мені договорити і потягла кудись за собою. Я не впирався, тільки страшенно кортіло заспівати на повні груди щось наше, гучне.
Коли ми врешті потрапили до покою, я таки стягнула з нього плащ. Оце так ви живете, запитав він і, як загіпнотизований, рушив до килима на протилежній стіні. Щойно за мить я здогадалася, що він там побачив — лютню. Зупиняти його було вже пізно, бо я такий, що музика для мене над усе. Я подумала: це навіть добре, хай собі побренькає хвилин десять, поки я вмиюся під душем і все приготую. Я скинула жакет і ввійшла до лазнички, проте там на мене чекала тяжка несподіванка. Ванну було наповнено майже по береги, геть усю підлогу заляпано піною. У ванні перебував Різенбокк, він тихенько похропував, закинувши голову назад, і судячи з особливого пряного запаху, ним же поширюваного, був тотально нетверезий. Я сказала «shit», прокралася повз нього під душ і, зусібіч зашторившися цератою, почала всім назло митися. В цю мить з покою долинув шалений гуркіт — так ніби хтось пересував п’ятсотрічні меблі або валив об стіну залізною бабою. Просто я надумав, що по мене можуть прийти серед ночі, тож відклав убік лютню, ніби такий собі Фоґельвайде, і почав забарикадовувати двері, засовгуючи під них усіляку антикварну трахомудію на кшталт горіхових креденсів і ебенових шаф з маньєристичними купідончиками і крилатими шльондрами. Це тривало увесь час, поки я милася, втираючи в себе, в кожну зі своїх залоз, пахучий жель і щомиті здригаючись від гримотіння в кімнаті; Різенбокк, на щастя, не прокидався, по шию занурений у теплій ванні. Мені снилися тьмяні галявини, сонна трава.