Займаючись недовгий (надто недовгий як на Перфецького!) час цією справою, поліція констатувала декілька моментів. По-перше, в готельному номері Стаха залишалися всі його речі включно з окулярами, зоставленими на письмовому столі, поруч із написаним від руки текстом заповіту, складеного Перфецьким напередодні. Графологічна експертиза підтвердила, що заповіт писаний рукою Перфецького. По-друге, височезне вікно (крайнє в аркаді), що виходить на Великий Канал, і справді було відчинене, більше того, розчахнуте, по кімнаті гуляв вітер, увесь пропахлий південними гаями, а черевики Перфецького і справді стояли на підвіконні, що цілком узгоджується з описом ситуації, зафіксованим в останньому (?) монолозі Станіслава, наговореному на диктофон. По-третє, у слідчих склалося враження, що між моментом зникнення Перфецького і появи в його номері готельного прибиральника (який, власне, і повідомив поліцію, а відтак уже й цілий світ про таємничу пропажу), між цими двома подіями в номері побував ще хтось. Нічого конкретнішого про цей візит, на жаль, поліція не змогла (або не схотіла) встановити.
Тим часом усіляких відкритих запитань і манливих лакун зостається куди більше. Перш за все, як я вже писав у передмові, так і не було знайдено тіло. Це стало чи не найслабшою ланкою у слідчій версії про самогубство. Так виринула на світ вельми незграбна підпора у вигляді припущення, ніби тіло Перфецького могло бути винесене у відкрите море під час відпливу. Чомусь нікого не насторожила при цьому та обставина, що у відкритому морі тіла також не вдалося знайти. Можливо, його з’їли акули чи інші морські чудовиська?
По-друге, розшуки людей, свідчення яких, безперечно, могли би пролити більше світла на всю цю історію, не принесли бажаних результатів. Не було знайдено згадуваних Перфецьким ні Ади Цитрини, ні її чоловіка, доктора урології. Щоправда, деякі очевидці розповідають про небаченої конструкції автомобіль, що несамовито летів того дня автострадою Венеція — Рим. За кермом його (і це нібито впадало в око зустрічним водіям) нібито сидів лисіючий бородань, який нібито увесь час нібито посміхався. Поруч була якась молода жінка, швидше приваблива, ніж неприваблива, зодягнута в чорний та вишневий кольори, нерухома і наче вкрита тінню. Більше нічого зауважити не вдавалося. Шукання доктора Різенбокка на згадуваній Перфецьким віллі «Мелюзина» в баварському містечку Поссенгофені теж закінчилося нічим, хоча поліція Італії й звернулася до своїх німецьких партнерів, за даними яких у Поссенгофені і справді є вілла під якоюсь дуже подібною назвою, проте належить вона ніякому не Різенбокку, докторові урології, а Візенбокку, докторові іхтіології. З усіх учасників семінару теж не вдалося нікого знайти: як не парадоксально, але єдина доля, про яку щось достеменно відомо, — це розвіяний попелом Казаллеґра. Саме існування інших постатей виглядає нині дуже сумнівно і, якби не було свого часу зафіксоване у венеційських мас-медія, то ми мали б усі підстави вважати ціле товариство прекрасною вигадкою Творця. Слідчим вдалося розшукати і переслухати лише пана Амеріґо Даппертутто, виконавчого секретаря фундації, котра організовувала семінар. За його словами, Станіслав Перфецький справляв на нього під час семінару двояке враження. Уточнювати, що саме він під цією двоякістю розуміє, шанований функціонер не став.
Серед предметів, згаданих Перфецьким у своєму заповіті, значиться снайперівська гвинтівка, яку він, щоправда, нікому не заповідає, позаяк юна, мовляв, йому не належить. Ця гвинтівка виявилась єдиним із перелічених у заповіті предметів, якого на час приходу поліції в номері вже не було. Можливо, її не було зовсім? Як не було й драбини, спущеної з ванного вікна в сад?
Тепер деякі мої приватні міркування. Виходжу при цьому перш усього з пакету документів (чи, краще скажу, текстів), які було мені передано венеційським незнайомцем і які я, попередньо їх дослідивши та опрацювавши, зважився опублікувати цією книгою.
За всієї заплутаності та суперечливості ситуації з неї усе ж вимальовується мотив, який може слугувати для нас певним ключем. Це мотив (або настрій) полювання. За Перфецьким стежать Відчуття досить поважної небезпеки, навислої над ним, повсюдно проступає крізь різноманітну тканину цих текстів (попри всю нечіткість і недомовленість). Більше того, впадає в очі та особливість, що джерел такої небезпеки (такої чи іншої) є принаймні декілька. Станіслав Перфецький наче опинився в точці перетину якихось цілком різних та далеких, розташованих у цілком відмінних площинах, інтересів. Становище його і справді залишає враження дуже складного. Сказати до цього щось конкретніше навряд чи можливо, однак, якщо і можливо, то, поза будь-якими сумнівами, аж ніяк не варто.