Він не тільки декламував, Стах Перфецький. Він грав і співав — з рок-групами, симфонічними квартетами, вуличними джазистами, хорами і оркестрами (ораторія «Невольничі ночі»), з перуанськими мандрівними музикантами й збоїщанськими циганами та вірменами, з чортопільськими дримбарями, що їх одного разу привіз до Львова просто з полонин трьома військовими гелікоптерами, а також із Елтоном Джоном, який того року інкогніто побував у нашому місті. Стас володів майже всіма музичними інструментами, але найдосконаліше грав на наших душах — на цих, геть невидимих неозброєним оком струнах своїх шанувальників та недругів…
Однак про недругів — ані слова.
Іноді він надовго зникав. І всі знали: це пишуться нові поезії, це виношуються нові ідеї, це прогірклий кисень буття б’є йому в груди — аж до вічного спазму. Куди він зникав? У карпатські ліси, в аравійські пустелі? Може, лаштував собі дивні вологі гнізда зі старих манускриптів і дамських панчіх на недосліджених львівських горищах? А зараз, куди він зник зараз?
Він був планетою, і навколо нього оберталося сорок супутників, він був зіркою. Іноді — самотньою зіркою. Надто ж — коли залишався без грошей. Сам-один у нашому великому байдужому місті.
Він покинув це місто — як нині з’ясувалось, назавше — ранньої осени 92-го року, влаштувавши на залізничному вокзалі прощальну акцію «Дванадцять найкращих коханок». І кожній з них залишив щось від себе, якусь частку, a kind of magic[2]. Комусь дістався найновіший зшиток поезій, комусь — передвоєнна губна гармоніка, з якою ходив у бій невідомий солдат вермахту, комусь іще — гіпсовий факсимільний зліпок його члена. Він, Перфецький, любив дарувати. Свої предмети, думки, образи, тіло і душу. Ми й самі не помічали, як ходимо, ним обдаровані. Аж поки його не стало.
У той кучерявий ранок, як написав наш інший великий поет, «голосило дванадцять найкращих коханок». Як завше усміхнений і короткозорий, Стах Перфецький махав рукою з підніжки повільно віддаляючогося вагона. Але поїзд за номером 75, як виявилося, не йшов за наперед визначеним маршрутом Львів — Перемишль. Він повіз нашого Стаха не до сусіднього польського міста, а в… НІКУДИ.
Що ти робив, Друже, між тією ранньою осінню та наступною ранньою весною, коли надумав, нас не спитавши, звести всі порахунки з життям у просяклій солоними випарами та багатовіковою культурою Венеції? І як називалася твоя остання мистецька акція — вільне падіння з готельного вікна? Дай одвіт. Не дає одвіту!
Що залишилося? Деякі підсумки, деякі спогади.
Поетичні книжки, що немов камені, вилітали з його душевної пащі (тут, безумовно, коректорська помилка: замість «пащі» мало би бути «пращі». —Ю.А). Ось вони, в порядку видавання: «Астрологія для лохів» (Львів — Чортопіль, 1989), «Пограбування в готелі «Жорж» (Львів, 1990), «Вигране» (Львів — Париж — Мюнхен, 1990), «Будьмо уважні» (Львів, 1991), «Життя як смерть» (Нью-Йорк — Тернопіль, 1992).
Літературна есеїстика, поширювана переважно в самвидаві: «Конкретне чтиво» (1991), «Будування будуару» (1992).
Найголосніші акції (з яких не всі задокументовані — наша вічна розхристаність! — і мають чітку прив’язаність до дат): «Стрийський парк юрського періоду», «Любов до трьох арлекінок», «Воскресіння Варвари Лянґиш», «Приїзд найяснішого цісаря Франца Йосифа І до Львова влітку 1855 р.», «Молодий Поет у Кігтях Дельтапланериста», «Ювілейний банкет в Анатомічному театрі», «Пожирання Великої Риби».
Концерти, вечори, дискусії, пиятики, скандали.
Що ще?..
Пригляньмося знову до знимки. Ледь усміхнений, дещо іронічний, проте лагідний, у неприродно відстовбурченому навсібіч фраці, Стас колюче просвердлює нас крізь монокль своїм лівим оком. Праве око дивиться тепло і доброзичливо, струменіє любов’ю. Чи не тому, що майже нічого не бачив без окулярів? А може, навпаки — саме тому, що все бачив. І зараз бачить усе. Звідтіля.
І. БІЛИНКЕВИЧ.
P.S. Як стало відомо експертам редакції з достатньо добре поінформованих джерел, зникнення (самовбивство?) Стаса Перфецького було зауважено наступного ранку після його дня народження, що за іронією долі завжди випадав на 10 березня. Того дня йому саме виповнилося… А втім, це не має значення».