Зализуючи рани і повертаючись до себе із проваль цілковитого нервового виснаження, Стах зупиняється на один-два тижні в невеличкому гірському монастирі братів редемптористів поблизу польсько-словацького кордону. Настоятелем обителі був такий собі отець Реміґіюш, у недавньому минулому виключений із Львівської політехніки за створення відразу трьох різноспрямованих таємних гуртків. Перфецький віддалено знав його ще зі Львова (спільна участь у протестаціях 90-го р.), але щойно тут, у сумирній оселі посеред жовтневого татранського пралісу, вони зійшлися духом і міцно потоваришували, марнуючи дні в благочинності, спокої душевнім, латинських та крішнаїтських співах, медитаціях, збиранні пізніх суниць, а також у негомінких розмовах про бджільництво і сироварництво.
У другій половині жовтня Стах Перфецький, оновлений та прояснений, виринає (він же Сом Рахманський) з дунайських вод на береги Братислави, де без успіху намагається виступити з публічною лекцією «Словаки як етнічна гілка українського народу». Збереглася навіть афіша, щоправда, люто пошматована, вочевидь, якимось націоналістом. Більше нічого в Братиславі не сталося, коли не рахувати того малоймовірного факту, що саме там Перфецькому вдається роздобути австрійську візу (і не в амбасаді, як це зазвичай роблять усі мандрівники, а в самаркандського цигана Яшкіна, що з ним наш Орфейський знюхався в якійсь передміській нічліжці).
І таким чином на шляху героя нашої розповіді постає Відень, цей зовсім інший світ. У Відні він з’являється на урочистих прийняттях, часто виникає в опері, щоразу в іншій ложі та з іншим оточенням, засвічується в телевізійних додатках до світської або кримінальної хроніки (перфектне знання Перфецьким німецької та всіх без винятку часових форм дієслова в англійській мові створюють про нього опінію як про веселого й цікавого коментатора). Проте цілком непередбачувано якогось дня він пропадає з поверхні світу і занурюється в неясні та каламутні товщі. Надалі маємо дві версії про його подальші віденські вакації.
Згідно з першою, він кілька вечорів поспіль провів на певній конспіративній квартирі, де зустрічався невідомо з ким і навіщо. До речі, помешкань такого кшталту висіяно по всьому Відневі тьма-теменна, що є одним із фатальних пережитків імперії.
Згідно з другою версією, котра виглядає більш імовірною, Стас Перфецький улаштувався танцюристом до напівлегального стриптизклубу на Марґаретенґюртель, де щоночі, він же П’єр Долинський, витинав складні еротичні фігури для задоволення старших пань, постійних відвідувачок.
Хоч би як там було, але зиму того року Перфецький зустрічає вже у Празі, куди дістався перевдягнутий жінкою і з підробленим пашпортом. Щоправда, вся ця тайняцька атрибутика виглядає не зовсім доречно, адже на той час Прага вже давно з нетерпінням і поважним запрошенням чекала його: в Центрально-європейському університеті він мав прочитати курс під загальною назвою «Одкровення на запльованих марґінесах». Перша з лекцій виявилася для скептично попервах налаштованих слухачів просто-таки потрясінням. Перфецький святкував цю маленьку перемогу з упоїнням, протягом двох подальших тижнів не вилазячи із крикливої та смердючої пиварні «Dachovy posranec»[3] десь на Жижкові. Туди й приїздили, аби тільки на нього глянути, всілякі видатні чехи на кшталт Вацлава Гавела чи Еґона Бонді. Стах Перфецький, він же Йоган Коган, дивував їх своєю дотепністю та прямодушністю, а крім того, навчив усіх жижковських пияків кількох українських пісень і тосту «Будьмо!».