Проте, коли через два тижні в університетських стінах пролунала вже друга лекція з циклу «Одкровення на запльованих марґінесах», реакція переповненої всіляким набродом зали виявилася значно стриманішою. Це, однак, не послужило для Перфецького пересторогою, і через день він самозабутньо (щоб не сказати «самовпевнено») зважився на третю лекцію, хоча й сам достеменно не знав, про що має казати. Покарання прийшло з абсолютною невідворотністю: вже після четвертого виголошеного Стахом речення в нього, під свист і гулюкання, полетіли гнилі помідори і лайливі слова різними європейськими мовами. Більше ніщо не затримувало його в Празі.
На Різдво він, Камаль Манхмаль, опинився, таким чином, у Берліні, куди, безумовно, мусив дістатися через Дрезден. Але чи робив зупинку у Дрездені, невідомо й нині. Берлін заскочив його безмежною кількістю лампіонів, розвішених на голих деревах, і не меншою — дебелих повій у ботфортах та з нагайками в руках, які з наростанням сутінків повністю перебирали контролю над усіма ходами й виходами в околицях площі Савіньї та й решти Шарльоттенбурґу. Стас проте не піддався їхнім надто прозорим натякам на пестощі, тим часом загрівши собі місце в недорогій лівацькій рестораційці «Terzo mondo»[4], утримуваній зевсоподібним греком Костасом і обслуговуваній безліччю молодих грекинь, кожна з яких кимось доводилася господареві. До однієї з них — слід визнати, найврод-ливішої, з такими високими грудьми, що дух забивало від самого тільки їх споглядання, Зої, Стах Перфецький, він же Перчило, прикипів чимось дуже подібним на кохання. Годинами просиджуючи за своїм столиком у пропахлій вином та маріхуаною півтемряві «Третього світу», він, наче голодний кіт, зустрічав і проводжав зажуреним короткозорим поглядом кожну з’яву преслічної діонісійки, яка, натомість, залишалася до нього сливе байдужою, іноді, щоправда, підносячи келих дармового червоного іміґлікоса. Стах чимраз глибше занурювався в меланхолійне заціпеніння, дедалі більше переконуючись у своїй цілковитій непотрібності нікому на цім світі. Часами до нього підсідав господар закладу Костас і, все чудово розуміючи, наче з долоні читаючи, радив усе-таки забути про Зою, котра скоро має вирушити додому, до Греції, де за право стати її чоловіком нині змагаються аж два наречені. Старий грек співчував Перфецькому, але попереджував, що на випадок чого той, за давнім звичаєм усіх південних народів, буде кастрований. Перфецький дякував йому і пропонував заспівати що-небудь удвох.
Бувало, до його столика прибивався й такий собі Нахтіґаль фон Раменсдорф, але цей люмпенізований актор-трагік, нащадок лицарів і лихварів, що умів копіювати голос Едіт Піаф або Елли Фітцджеральд, не міг натомість нічим потішити печального Стаха. Таку самотності і мертвотності зустрів він Новий рік, між іншим підготувавши для Берлінської академії чуттєву доповідь на тему «Давня грецька культура і теперішня грецька дівчина: опуклості та заглибини». Восьмеро професорів уважно вислухали його, скептично блимаючи скельцями, але в кінці подякували оплесками — настільки ріденькими, наскільки це можливо у восьми професорів.
І в цю нестерпну годину життя, коли вимучений безсоннями та Зоїними очима Перфецький почав було собі замислюватися над пропозиціями вуличного жіноцтва у ботфортах, його знайшло запрошення з Мюнхена. Хтось
Невидимий дбав про нього, розправивши крила і щоразу влаштовуючи новий рятівний поворот. Із запрошення випливало, що певна установа меценатського ґатунку дуже хоче бачити його своїм стипендіятом, тож пропонує повне забезпечення тривалістю у три місяці з житлом неподалік Мюнхена, зовсім поруч із Альпами, schöne Umgebung[5], п’ятсотлітня традиція пива, замерзле озеро, гарячі ванни, зачаровані лебеді, поштівки в усі куточки світу, камінна зала, свічки, мармелад, інкрустований клавесин для вправляння в добре темперованій музиці, чуйний догляд, bayrische Spezialitaten[6], рідкісні породи дерев, паркові скульптури, господиня в очіпку й гетрах, неосяжні копиці, пташине молоко, свіжі яйця, білі сідниці пагорбів, Kirche, Kinder, Küche, все золото світу, порцеляна, майоліка, токати і фуги, сонети й октави, музеї, музеї, музеї, музеї, ja-ja, еіnе gute Idee, jo-jo, еіnе Starnberger See, und eine feine Blechmusik, und meine kleine Nachtbumsik, und Hofbräuhaus, und Nazis-raus, und besser ist, dass es München gibt — mit Franzl und Platzl und Kindi und Rudl — willkommen am Stachus, Herr Stach, lieber Strudl!..[7]
7
Не надто змістовний, але ритмізований і заримований набір німецьких висловів, запозичений Видавцем із поштової картки, написаної Перфецьким дорогою з Берліна до Мюнхена.