та в лайні всіх запліднень і в слині всіх народів але й в росі всіх оргазмів
та голубій мов осанна каплиці і мов каплиця світанку але й мов каплиця каплиці
вені смеркання і тайні злипання але й піні злягання та запечатаній навіки мов комора безсонного перебування Блага і мов корона безмежного перетікання Бика але й мов колона бездонного перелюбства Батька тьмяній мові і тужному реготі але й ясному шепоті високого припливу мостів і нічного наведення ранкової пустині але й повільного спалення літоралі у сумному наближенні до кораблів
тьми тем вогню води піску зірок перлин але й видимого-невидимого розсипу безлічей безмеж безмірів зеленої жіночої рани.
Розлітатися в простір: і віком і тілом але і яйцем і піхвою і церквою але й буквою і вежею і бляхою але й мухою
і громом і садом і кмином і медом і терном і задом і люстром і прутнем і згустком і горлом і лоном і ходом і винним подихом і квітним сполохом і смертним посмаком в зеленій як стегна як стелі як стебла печері світу, в пустій і теплій і темній і тихій і зимній і невтоленній і невблаганній і скупій і хрипкій і тупій і таємній зеленій пам’яті моря,
без гніву без милості без початку без глузду
в надіях оліях лайні росі слині
мов комора колона корона
в перетіканні перелюбстві перебуванні
Блага Батька Бика
в мові реготі шепоті
в припливі наведенні і наближенні
а також у спаленні безмеж безмірів безлічей тьми тем
зеленої жіночої рани.
Розлітатися сполохом в зеленій печері світу, в пустій зеленій пам’яті моря, в гніві вогню зеленої жіночої рани.
Слухати сполох в зеленій печері світу, вмирати в пустій зеленій пам’яті моря, вдихати запах зеленої жіночої рани. Слухати сполох в зеленій печері пекла, вмирати в пам’яті моря під небом, вдихати запах жіночої рани трави. Слухати сполох у рибній печері реґґей, вмирати в морі трави під небом, вдихати жіночий запах моря. Слухати сполох печери реґґей, вмирати травою смерті під небом, вдихати жіночий запах риб. Слухати сполох реґґей, вмирати небом понад травою, вдихати жіночий запах смерті. Слухати сполох трави, вмирати під небом разом із небом, вдихати запах смерті. Слухати реґґей, вмирати під небом, вдихати запах трави.
(13)
Присутня в бібліотеці публіка ще приходила до тями після психоделічної атаки Джона Пола, обмахуючись віялами (дами) і тремтячими руками прикурюючи від запальничок (також панове), коли слово було надане Лайзі Шейлі Нестримній. її виступ дуже багатьма своїми моментами повинен був зацікавити і навіть привабити Станіслава Перфецького, однак той, з раннього ранку сірий, ніби зліпок нічного венеційського туману, поступово все ж оживаючи шкірою обличчя та мімікою (не без впливу на ці процеси навпроти сидячої Ади в чорному і вишневому кольорах) і затято проклинаючи минулу ніч, проведену ним на підлозі чужої кімнати в чужому готелі, був геть неуважним. Оцінити ступінь його неуважності дає змогу розгорнута нижче порівняльна таблиця, котра з усієї різноманітності подій, що в реальному бутті мають синхронний перебіг, зосереджує нас лише на малій дещиці.
Опинившись на подіюмі, Лайза Шейла рішуче оглянула авдиторію і, навіть не вживши доречного у таких випадках «dear friends», відразу взяла найголовнішого з биків за… ні, не за роги:
— Мене запрошено сюди, до Венеції, щоби почути мою думку про предмети, настільки широко і часто обговорювані в новітніх суспільствах від Маркса і Фройда до Маркузе й Фелліні, наскільки ще й дотепер у чомусь неясні і — вживу нетолероване мною слово — таємничі: про секс і про його чоловічий орган, як і про визволення жіночих структур із-під його, як побачимо, нічим не вмотивованого пригнічення. Я свідома того, що багатьом із вас може категорично не сподобатися те, про що я далі говоритиму. Я готова до ваших протестів і водночас нагадую про святе право кожного на висловлення власної думки, тим більше, такої, що межує з істиною. І якщо ви на периферії ще й досі акцептуєте це далеко не безумовно, то для нас, американців, тут уже двісті років питань немає.
Опинившись навпроти Ади, Перфецький був роздвоєний і подертий. З одного боку, він тішився невинною нагодою бути біля неї, дивитись на неї то прихованим, то відкритим поглядом, вдихати її запах, чи то пак суміш запахів, основою для якої міг бути й запах трави. З іншого боку, він не був певен, чи не ображає її собою таким: пожмаканим і запухлим після пригод минулої ночі.
І в такі бентежні хвилини він отримав від Ади записку[45], де прочитав: «Stanislave! Vybach, ale ja ne zmohla tobi vchora prysvjatytysja. Znajesh, ja inodi zapadaju vjakus’ neperebornu sonlyvist’. Ja zasynaju і splju, splju, splju — і nikhto ne rozbudyt’ mene».
45
Згідно з Адиним правописом, деякі літери української мови передаються так: в — v, ж — zh, х — kh, ц — ts, ч — ch, ш — sh, щ — shch; пом’якшення всередині слова передається через літеру j, а в кінці слова через знак '.