23 січня Стах Перфецький, він же Штрудль, ступив на перон головного двірця у вільній баварській столиці. Відтоді він пропадає з нашого поля зору. Усі мої намагання довідатися що-небудь про його мюнхенські гастролі залишалися довгий час марними.
Наступною звісткою про Стаса була, на жаль, та, з якої ми почали: березень, Венеція, непоясниме зникнення, крок у ранкове вікно…
Ми живемо за законом сполучених посудин. Будь-який, навіть найтихіший, порух обов’язково знаходить свій відгомін.
Кілька тижнів тому мій приятель, досить знаний художник Богдан Бр. повернувся з майже піврічного стажування у Венеції, де його навчали любові до старих предметів і молодого вина. Якось до нього в помешкання завітав незнайомець, який ледь говорив ламаною українською і мав при собі великий пакет усякої всячини. Цей пакет, за його словами (а більше жестами), слід було передати «Україна». Нічого іншого пояснити непроханий тип не міг з причини геть недостатнього словникового запасу. Однак навіть він кілька разів виразно проказав моє ім’я.
Таким чином після повернення Богдана Бр. з Венеції пакет від недоріки опинився в мене.
Те, що далі ви знайдете в цій книжці, походить зі згаданого пакету і стосується венеційської Пригоди Стаса Перфецького. Я зібрав тут усе — і в такій послідовності, в якій, на мій погляд, розгорталися події.
Але що це за матеріяли? Яке їхнє походження? Я виділив би їх у декілька розрядів.
По-перше, це копії (коли не оригінали) тих документів, які потрапили в розпорядження поліції після зникнення Перфецького і докладного перегляду всього, що він лишив по собі в готельному номері. Як уже було сказано, це нотатники, аудіокасети з наговореними самим Перфецьким текстами, роздрук деяких комп’ютерних записів, що, вочевидь, були на Стахових дискетах. Усе це — від імені самого Стаха, і, мушу сказати, — навіть найприскіпливіший текстологічний аналіз підтвердив би мою переконаність у тому, що це не підробка, що ц і слова, ц і фрази, ц е бачення належать йому, Стахові Перфецькому. Але таких матеріялів далеко не більшість, їх, може, навіть і не третина.
По-друге, це тексти, які були й залишаються загальнодоступними і цілком офіційно публікованими, але кожен із них має безпосередній стосунок до історії, котра нас цікавить. Це запрошення, програмки, репортажі, газетне інтерв’ю, дане Перфецьким у Венеції й надруковане ще перед його зникненням, 10 березня.
По-третє, це ряд надто дивних документів, які місцями шалено нагадують службові депеші, мають угорі загадковий шифр, складені частково італійською, частково німецькою, частково англійською мовами і писані, здається, різними особами, але найчастіше — якоюсь особою жіночої статі.
По-четверте, це розповіді кількох інших людей про епізоди, пережиті ними в товаристві Стаха Перфецького. їх також доводилося перекладати.
І нарешті по-п’яте. Шматки (знов-таки різними мовами), але не знати ким залишені. Це наче занотовано тим умовним «оповідачем», чи то пак «спостерігачем», чи, може, «наратором», який знає все про всіх, який водночас є всюди і якого немає ніде, крім літератури. Хто є автором цих шматків?
Цілком окремий випадок — відеокасета, записана прихованою камерою.
Я висуваю відразу дві версії. А втім, кожен із Вас, шановне читацтво, має право на свою власну. Чи на декілька своїх власних версій. Не квапмося з ними.
Нумерація кожного з публікованих документів, позначена мною у правому верхньому куті, належить, ясна річ, мені, оскільки й послідовність публікування документів запропонована мною. Цікаво, наскільки іншою може бути ця послідовність?
Крім нумерації, — жодних текстових (чи позатекстових) змін. І перш ніж закінчити це, повірте, цілком нелегке для мене вступне слово, я хочу подякувати вельмишановним пп. Мар’яні Прокопович (переклади з італійської), Юркові Пр. (переклади з німецької) та Олегові Мохнатому (переклади з англійської) — їхня праця була неоплачуваною, проте недаремною. З не меншою вдячністю схиляюся перед усіма, хто в той чи інший спосіб прислужився виходові у світ цієї тривожної книжки, особливо ж п. Олегові Заячківському, а через його посередництво — пп. Франческо Аполльоні та Россано Россі, кожен з яких, сам того не відаючи, блискуче виконав місію мого таємного агента у Венеції.
Ю.А.
Грудень 1994р.
(1)
Її звати Ада Цитрина, а його Янус Марія Різенбокк. Я сиджу в їхньому «альфа ромео», припустимо, що це «альфа ромео», і ми мчимо автобаном з Мюнхена у Венецію. З Мюнхена. У Венецію.