(18)
Ні, я не відчув, я нічого не відчув, — у цьому місці слід уживати значно менш осмислене дієслово, такого в нашій мові навіть немає. Що було переді мною? Безодня зали, заповнена піротехнічними спалахами і прожекторними ореолами. Золота линва, що давала шанс для втечі.
Вони могли перерубати її чи відв’язати врешті-решт. Саме тоді, коли я вискочив на поручень балкона і, вхопившися за неї руками й ногами, рушив уперед і вниз. Вони могли перерубати її своїми тесаками, котрі носили за поясом, ніби справжні наймані вбивці. Я загримів би з-під самої стелі, з-під ліпнини, розписів, з-під люстри, на голови сидячих у партері почвар. Я обов’язково наробив бу шуму й гуркоту. Я розтрощив би з десяток тіл. і розбризкав би всього себе по залі. Але вони не торкнулися моєї спасенної линви.
Я опинився в саду. Лежав у високій траві, дзвінкій від цикад. Упізнавав декотрі травини на запах, інших не знав зовсім. Я розглянувся навсібіч — довкола була кам’яна огорожа, поросла зеленню. Я підвівся й відразу ж знову заліг: скрипнула брама, в саду з’явилося двоє. Я впізнав обидвох: і першого — високого, масивного, сірого, і другого — одягнутого слугою, з високими залисинами, запобігливого, мов пес.
Я сховався за білий стовбур старезного платана.
— Розповідай же, — прогудів перший.
— Я про все дізнався, владарю, — схилив голову другий.
— І про що ж?
— Чужинець, котрий так зацікавив мого владаря, зоветься Орфеєм. Прибув до нас вельми здалека, якщо не милюся, з острова Лесбос або з якогось іншого грецького острова. Свого часу грав для поганських богів на їхніх учтах, досягнувши несамовитих успіхів у поведінці з прерізними музичними знаряддями, як наприклад…
— Досить! — обірвав його сірий. — Мені це все відомо.
— Його коханка, за іншими версіями, дружина, була вкушена гадюкою під час визбирування ягід у липневій траві. Нині перебуває в підземному царстві, по-нашому, в пеклі, без жодних надій навіть на чистилище…
— Досить! — знову втрутився сірий. — Мені й це відомо.
— Тоді моєму владареві, мабуть, аж ніяк не відомо, що вищезгаданий Орфей цілком підпадає під звинувачення у чаклунстві й відьмацтві. Знаємо про нього, що за допомогою гри на своїх диявольських цимбалах і гуслах здатний він упокорювати найдикіших звірів, а від голосу його в садах весни розквітають гіяцинти і цикламени — такі ж точнісінько, як оці, що саме розпускаються в саду мого владаря…
— Досить! — утретє гарикнув сірий і підозріливо роззирнувся по саду, але мене не помітив. — і це я знаю!
— Владарю, я в утрудненні та скруті, — розгубився запобігливий. — Чи ж є що-небудь таке на Божому світі, про що мій владар не знав би?
— Ха-ха-ха! — переможно вибухнув сірий. — Отож-то, драню. Я всюди маю очі, вуха і носи! Я годую своїх шпиків сирим м’ясом, і від того вони аж рвуться в розшуки. Мої аґенти повсюдні і недремні: вони сплять з вами у ваших ліжках, вони підслуховують вас із ваших баняків на кухні й стежать за вами з ваших клоак. Вони здатні пролазити всередину вас і читати все, що записане там у найпотаємніших дірах та заглибинах!..
закінчив сірий пісенькою.
Його слуга, зрозумівши натяк, увесь затрусився і, цокотячи зубами, заквапився:
— Однак смію гадати, що не все досі відомо дорогому владарю. Ріна…
— Ріна?! — ревнув сірий.
— Ріна, до якої мене призначено з метою…
— Ріна?! Що Ріна?! — звів догори кулаки сірий.
— Ріна, в якої з найяснішої згоди мого владаря перебуваю в ролі препокірного раба, упослідженого і ницого, наказала мені розшукати згаданого нечестивця Орфея, вона-бо втріскалась у нього по вище вух…
— Ріна?!
— Ріна, в якої руде волосся і вогняна душа, а також алебастрова шкіра і родимка на лівій сідниці…
— Ріна?!
— Так, і вона запросила вищепойменованого волоцюгу до себе на вечерю, в палаццо Аццо, завтра, опівночі, владарю…
— О, ні! — в розпуці заламав руки сірий. — Ти брешеш, підле породження! А втім, ти занадто боїшся мене, щоби сміти мені брехати… О, Ріно, Ріно!.. Невже ти це намислила, моя дівчинко? Невже любов моя та палке заступництво перед усіма силами землі і неба не перемінили твою дитинну й первісну, твою самичу душу? О, горе мені, що так покохав на схилі років цю шльондру, цю хвойду, цю курву!