Перверзія

доспівавши ці трагічні куплети, сірий не зміг зупинити сльози, що потекли з нього двома гіркими струменями. Слуга плакав разом з ним.

— Так ось що, драбе, — врешті заговорив сірий, висякавши носа. — Ти перекажеш цьому мандрівному комедіянтові її запрошення. Ти переконаєш його, що він мусить прийти до неї. Зрештою, він тільки й думає зараз про це! Я ж бачив, як вони цілувалися! Як довго тривав цей безсоромний, цей хтивий, цей солодійський поцілунок там, у четвертому ярусі! Він хоче її! Вона хоче його! Ха-ха-ха! Вони матимуть себе! — і сірий аж потер руки.

— Але ж, владарю, — зашморгав слуга, — але ж навіщо доводити справу до їхньої злуки? Хіба не має мій володар достатніх підстав — служіння поганським богам, дияволові, чаклунство, розпуста, пияцтво, шпигунство на користь Генуї, можливо, содомія — хіба не має володар достатніх підстав, аби негайно взяти нікчемного паяца під варту і, прогнавши його солоними різками по Мосту Зітхань, запакувати до одного зі славетних piombi[60] під розпеченим свинцевим дахом, де його мерзенна шкіра навіки позлазить із падлючих кісток від смертоносного сквару?..

— Помовч, дурню! — нагримав сірий. — Твої поради добрі лише тим, що їх не слухаєш! Я маю щодо цього молодця трохи інші наміри. Ха-ха-ха-ха!

Він плеснув у долоні, і запобігливий, щомиті кланяючись та раболіпно всміхаючись, позадкував геть. Лише вийшовши за браму і сідаючи до свого човна, він затягнув пісню, з якої мені вдалося почути лише перший куплет:

Яка прелюта мука — роздвоєння в душі! Народжений у пеклі не досягне цноти.
Я жив би на природі, складав би я вірші, Якби не ти, кохана, якби не, Ріно, ти. } 2 р.

Тим часом із протилежної брами до саду ввійшов якийсь тип, схожий на горилу і увесь заляпаний кров’ю, з величезним іржавим тесаком, заткнутим за строкатий турецький пояс.

— Прийшов? — подивився на нього сірий.

— Як ви й веліли, — блиснув єдиним оком заляпаний.

— Що ж. Підійди-но ближче. Стань отут. Тьху, як від тебе відгонить смертю!

— Щойно прикінчив одного вчителя фехтування на замовлення синьйора Пезаро з родиною, — пояснив рукатий.

— Ну, гаразд, гаразд, повернися ось так. Стань від вітру. Добре. Тепер слухай мене уважно…

Але по цих словах сірий заговорив настільки тихо, що я ані слова не зміг розчути. Навіть коли вийшов з-за облюбованого мною платана і зупинився поруч із ними. Бачив тільки, як закривавлений час від часу киває давно немитою головою, вочевидь, погоджуючись із нашіптуваннями сірого. Нарешті останній закінчив і, сягнувши до прорізу в боці свого мішкуватого рубища, видобув назовні тугенький шкіряний мішечок, що приємно забряжчав динарами.

— Це завдаток, — мовив сірий і плеснув немитого по плечу, а тоді неквапом пішов за лаштунки.

Я знову сховався за дерево. На душі зробилося зимно і тривожно. А довгорукий, лиховісно притупуючи і пританцьовуючи, завів своїм недобрим фальцетом приблизно таке:

У всіх живих є право на добро,
Всяк знає свій параграф і графу.
Один лиш я — ножаку під ребро!
Нещадний і нещасний Спарафу…

У всіх живих є гарне ремесло —
Той схильний до рослин, той до камінь.
І тільки я — ходяче западло:
Пришити, порішити — і амінь!

У всіх живих є сонце і вікно,
Лишь тільки в мене — вивих або звих;
Таке я вже лайно й мені дано
Кружляти поміж мертвих і живих.

Нехай же начувається співець,
Убік відіславши арфу і строфу.
Одне перо у груди — і кінець
У воду! І прокляття Спарафу!

Одноокий дотанцював, а тоді виразно й чітко вимовив:

— Отже, завтра. Завтра опівночі.

Він розреготався і побіг зі сцени геть. Я відчув, як запрацювали невидимі двигуни, зарухалися плунжери, садок із цикадами розвалювався просто на очах, сцена почала обертатися.

Я опинився в тісних підземеллях за лаштунками.

— Ти вже готовий? Зараз твій вихід. Нічні відвідини палацу,

— сказала мені якась розпорядниця в одязі доґареси.

Купка виконавців у шатах різних часів приводила до тями якось пузаня в туніці, що знепритомнів. Обгорнута позліткою ліра лежала поруч із ним на підлозі.

60

Спеціальні карцери, розташовані безпосередньо на піддашшях тюрми. Утримувані в них арештанти знемагали від спеки.