Третя ніжка була макетом Вавилонської вежі, виготовленим зі скам’янілих решток якоїсь предвічної рибини, пійманої за сто років перед Колумбом у дельті Дунаю, і тільки четверта( найдальша від Перфецького, ніжка була єдиною з тих, які збереглися від самого початку стола, себто виготовлена майстрами із Сан П’єтро з прекрасного мореного дуба, якому ніщо й ніколи не здатне зашкодити.
Посередині стіл підтримували ще дві обсидіянові тумби, цілком імовірно, позаземного походження, як одна, так і друга вкриті алегоричними різьбленнями, а нині використовувані з технічною метою — саме в них знаходилися гнізда для під’єднування слухавок та диктофонів. Стільниця з її нашаруваннями була загалом дуже потемніла і зашкарубла. Проте в межах своєї досяжності Стахові Перфецькому вдалося дещо на ній відчитати, щось далеке і минуле. Серед слідів цього минулого Стах зауважив кілька ясно-синіх плям, безумовно, чорничного атраменту, посаджених недосвідченим переписувачем книг фра Мікеліно під час роботи над опісля канонізованим текстом Якопоне да Тоді «Stabat Mater» — юний монашок, можливо, дуже хвилювався, вперше вмочивши обважніле, наче добрий спис, перо у густо-синю безодню каламаря; тут же — кілька плям брунатного кольору, що з рівним успіхом могли бути як кров’ю з носа вічно хворого бібліотекаря фра Амадео (XV ст.), так і необачно розхлюпаними рештками пресолодкої мальвазії, котрою любив позловживати абат Бенедетто, сидячи над доброю книгою або філософуючи в товаристві одразу трьох видатних богомазів — Тіціяна Вечелліо, званого Тіціяном, Якопо Робусті, званого Тінторетто, і Доменікоса Теотокопулоса, званого Ель Ґреко. Були також чиїсь присохлі до шкарубкої поверхні сльози (XVIII ст.), а також видряпаний уламком зеленої пляшки з-під каберне латинський віршик, що за всіма ознаками мови і стилю походив з часів, аж ніяк не пізніших за правління дожа Ґраденіґо (1289–1311); у приблизному Стаховому перекладі це звучало так:
Багато всього можна було відчитати з цієї глибокої поверхні, з цих річних філософських кілець!
А невблаганний Мавропуле далі правив своєї.
— Перейду до розповідей про більш відоме і багатьом знане, — продовжував він. — У тридцять восьмому році я зауважив, що нахил абіссинського посла до білих віршів не перестає дивувати впійманих при цьому на гарячому щуроловів. З усього випливало, що діяпазон мерехтіння дверей на сім восьмих неспроможний бути об’єктом для парламентських слухань і поступово перетворюється в класичну химеру для розгрібання сміття. Можливість завдяки цьому придбати вічне перо спонукала мене до перегляду деяких ґудзиків і мінералів, з яких, підкреслюю, не було жодного, подібного до свого власного відображення в молочному і особливо кавовому посуді. Ця обставина не могла не призвести до того, що перебування президента Швеції в душі кожного тодішнього автопілота затягнулося понад усяку міру. Скориставшися з цього, макарони зникли без сліду, а брудна білизна виявилася давно позбавленою будь-яких авторських прав. Це не могло влаштовувати ні осетинів, ні тим більше корабелів, унаслідок чого будь-який натяк цитрусових на початок рішучих реформ сприймався відверто вороже в нижніх коридорах дванадцятипалої кишки і зустрічався з шаленим опором серед ортодоксальних прибічників «тихої сапи». Така ситуація мусила позначитися на якості телефонних розмов! У зв’язку з тим, що майже критичний рівень позаатмосферних опадів на сирні голови новоявлених аматорів Західної півкулі того року перевершив навіть рівень звучання зведеного оркестру математиків, наступна подія не застала нікого зненацька, хоч висновки філателістів були дещо відмінними від помаранчів. Подія, про яку зараз мова, аби вам було зрозуміліше, — це повне завершення процесу виживання жайворонків в умовах суто кількісного (до якісного ще далеко) переходу через колаборацію третіх півнів з мексиканськими кактусами. Годі навіть описати всі наслідки згаданого катаклізму! По-перше, було раз і назавжди відторгнуто меломанів і перетворено музей жовтневої копуляції на резиденцію архієпископа всіх іноземців. По-друге, в пірамідах виник далекий від стабільності ажіотаж, якому не піддавалася жодна з існуючих на тоді субстанцій пекла. По-третє, кожна спроба турецького міністра безпеки покласти край неперервному проростанню суниць призводила лише до чергового витка проституції та морського пароплавства, і, нарешті, по-четверте, — хоч я міг би перелічувати й «по-десяте», і «по-соте», — ланцюг наслідків тягнеться без кінця і нема йому краю, — так от, по-четверте, було навіки спростовано близьку до істини псевдотеорію монголоїдного (читай: колоїдного) походження метеликів і електричних вимикачів…