Стіл було накрито з такою істеричною щедрістю, що на якусь часинку Стах перестав було жалкувати про свою появу на цій підозрілій вечері. Так, ніби все діялося не у великий піст, а в сам розпал карнавалу. Щоправда, сидіти йому довелося на страшенно розхитаному стільці, який, до того ж, увесь був вимазаний крейдою та заляпаний порівняно свіжими фарбами, але Ада встигла крадькома шепнути, що то наслідки недавно розпочатого ремонту. Крім того, якраз навпроти них умостився Мавропуле, який називав Аду «донечкою» і масно при цьому підморгував. Коли у височенні скляні келихи було налито по вінця густої чорної рідини, що її чомусь усі називали «sangue del drago», Даппертутто звівся на рівні і, час від часу припадаючи вухом до дрімаючого поруч Казаллеґри, ніби шукаючи в того підтвердження своєму спічеві, заявив таке:
— Мої славні! Мої славетні! Мої нерідко ославлені, але перш усього уславлені та прославлені, мої сяйливі! От і настав час нашої вечері. Ви заслужили на неї цілком чесно — упродовж незабутніх чотирьох днів мужньо змагалися інтелектами, наскільки вони вам це дозволяли, щоб викресати з усього цього нинішнього безглуздя бодай якусь іскру веселощів та радостей. Не всі з вас дійшли цілими до цього вечора. Декому вкрадено коня, ще іншому — серце. Від імені свого патрона і від свого власного імені я щиро дякую вам за це. Ми запросили вас не просто так, і не тому, що ви якісь особливі. Адже насправді ви цілком звичайні люди, якими хоч прірву гати й ім’я яким леґіон. Ніхто з нас — ані мій патрон, ані я — не кинув би й оком у бік жодного з вас, якби не одна ваша властивість, яка робить усіх вас не те щоб цікавими, але, скажу так, забавними. Цю свою властивість кожен із вас чудово знає сам, тож я не збираюся навіть її називати. Мушу підкреслити: ви заслужили не тільки на цю розкішну вечерю. Куди поважніші нагороди нині посиплються на ваші заповнені тільки самими собою та іншою порожнечею голови! І справа навіть не в гонорарах, які, до речі, я рахую до трьох — uno, due, tre! — ви зараз познаходите у своїх кишенях!..
Сягнувши до нутрощів піджака, Перфецький і справді намацав цупкий довгастий конверт, який невідомо звідки там опинився. Але він і не встиг цим як слід надивуватися, бо Даппертутто продовжував:
— Що, на місці? От бачите! Так от, усі ці виплати — нуль порівняно з тим, які безодні ми вам сьогодні відкриємо. Для цього від вас вимагається лише одне — пийте і наливайтеся, жеріть і напихайтеся, а щоб не позасинати передчасно — дудліть, жльоганьте, тевкайте, словом — бавтеся і грайтеся, будьте веселі, щоб ми змогли на повен блиск і до самого ранку розгорнути перед вами дійство, назва якому — «Кумедні битви з сонливістю в найширшому колі друзів»[69]!
Тут знадвору вдарило громом, аж стіни затрусились, а спалахи блискавок було видно навіть через забиті віконниці.
— Нас почуто! — втішився секретар і вихилив до дна свій чималенький келих.
— Не пий, — шепнула Ада, проте Стас уже збирався було її не послухатися, звернувши увагу на те, як пожадливо, великими ковтками поглинають присутні своє чорне вино — аж тече патьоками повз вуста і розхлюпується навсібіч. Але, піднісши келих зовсім близько до носа, здригнувся від недоброго запаху, що вдарив йому в ніздрі.
— Маєш рацію, — відповів Аді так само майже пошепки і цілком непомітно — як йому здавалося — для інших вилив свою дозу під стіл, при чому тут-таки відзначив для себе, як зашипіла й обвуглилася підлога під ним. На щастя, мав у кишені про всяк випадок пляшчину з улюбленим прикарпатським бальзамом, останню із запасених ще з дому, — на колір бальзам анітрохи не різнився від «драконячої крові», тож пішов у Стаса за милу душу, міцно зігріваючи й тішачи її.
— Ну, ти й п’єш! — змовницьки підморгнув йому Мавропуле і вкотре загоготів.
— Я свою п’ю, а не кров людськую, — процитував у відповідь Перфецький, можливо, й не зовсім доречно.
І було велике жертя. і калейдоскопічно змінювалися тарелі та наїдки, і раз по раз наповнювалися та знову спорожнювалися келихи з чорним настоєм, і запалювалися щоки та очі, і загострювалися носи. І вищали гостеси, яких Мавропуле ненастанно й невтомно за щось там хапав, ловив, мацав, і виростали хвости, і били об підлогу гарячі копита. І сновигав по залі Даппертутто, виявляючи до кожного шматок уваги і прихильності, кавальчик особливої таємної симпатії, підсовуючи якісь папірці на підпис, пахкаючи димом, закочуючи очі і шкребучи груди нігтями, і не змовкала музика, під яку не те що танцювати, але й дихати було тяжко. І все ж кружляли якісь фантастичні пари довкола, і навіть ветхий Казаллеґра, підтримуваний своїми ніжними супутницями, вичовгав на середину зали, і опинився в центрі несамовитого хороводу — дарма що нижче пояса вже не мав нічого, крім бузкових утеплених кальсонів, і блиснувши з-під капелюха посоловілим пташиним оком, незрівнянна Лайза Шейла сказала з грайливими інтонаціями: