Миколка взяв габлі, підійшов до стіни і притулив вухо. Тихо. Так він постояв-постояв і знову ліг.
Тільки-но ліг, як відразу щось ударилось об стіну, аж увесь сарай затрусився, і Первінка з
переляку звелась на ноги.
Миколка. з габлями підбіг до дверей, ліг на землю і за- зирнув у щілину під дверима—хто там?
Нікого. І Собаки не чути. Де Собака? Може, його хто придушив тихо або вбив, що Собака не встиг і
гавкнути? Щось заскімлило і загуло.
Ні, це березневий вітер скімлить у тонкім верховітті 1 гуде у грубіших гілках.
А що це шумить? Дужче і дужче! Зі стелі сарая западали краплі. Дощ? Дощ.
Миколка підставив під краплі язик, покуштував: так і е — дощ.Западали краплі і на Первінку.
Миколка відв'язав її, перевів у сухіший куток сарая і сказав:
— Стій тихо-тихесенько, наче нас тут і нема. Не встиг Миколка проговорити ці слова, як
ударило щось об стіну раз і вдруге, щось захарчало, заляскало, залопотіло, і гавкнув, як танк.
Собака. Гавкнув, аж залився. Потім радісно завищав і задряпав лапами у двері, викликаючи на- двір
Миколку.
Миколка кинувся до замка, довго не потрапляв ключем. Нарешті відімкнув і вискочив.
Мокрий Собака лежав біля Миколчиних ніг і гатив хвостом по калюжі...
Гатив хвостом по калюжі, а сам дивився на дерево. Миколка підвів голову і собі: на голім
березневім дереві сиділо троє темних чи то птиць, чи то звірів.
Собака сперся на стовбур передніми лапами і переможно гавкнув. Птиці чи звірі, побачивши
Миколку, занявкали згори котячими голосами...
Щоранку Миколка вибігав у садок подивитись, як там росте трава.
Трава рости не поспішала, бо один день попускало на тепло, а другого дня мороз хапав зубами
калюжі і землю і так тримав їх, доки міг...
Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на габлі нового
держака з акації та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. Під листям біленькими губками
дихала трава і врізнобіч розбігалися мишачі окопчики.
В сіро-блакитних тілах яблунь вже говорила весна, не голосно, але говорила. Яблуні наче
прислухалися до самих себе, і особливо оця біля хати, волова мордочка, що доспіває тоді, коли
косять жито.
Гілку її розчахнула гармата, 1 Миколка намісив глини, замастив яблуні рану, стулив гілку
докупи, обв'язав старим мішком і пішов подивитися, як там груші.
Біля груш було чомусь холодніше. Біля них якось завжди не так, як біля інших дерев. Яблуні —
ті спокійні, розважливі, посидючі. Вони нікуди не поспішають. Ростуть собі, цвітуть, плодять, гупають
ночами яблуками під собою, І так і сидять на них, як квочки на яйцях. У груш обличчя тверді, і цвітуть
вони біло і твердо — зацвіли, уродили, опали, і досить.
Миколка зупинився біля старої сивої груші. Вона так і звалася — сива. її посадив ще татів дід —
козак, і росла вона дуже давно, і родила уже через рік, а то й через два — коли схоче.
Сива груша височіла так високо, що й літаки обминали її, щоб не зачепитися та не впасти. На
ній була тьма-тьмуща гнізд, часом більше гнізд, ніж самих груш, і коли влітку з тих гнізд птиці
подавали свій голос, то до неї хоч не підходь. Здавалося, Сива груша співає сама, аж страшно!
Миколка підійшов до груші-ладанки. Груші-ладанки пахнуть трохи медом, і хвостики у них довгі
і прямі.
А це ось — глива, її груші трохи глевкі, а хвостики в них короткі і закарлючені.
А це — дуля. У неї найбільші ї найсмачніші груші. З'їси одну таку грушу — вже наївся на цілий
день і води не хочеш до самого вечора.
За грушею-дулею — маленька груша-картоплянка. Вона ще спить і проснеться не скоро, бо
вона доспіває пізно, перед снігом, коли вже ніяких груш нема, а вона є.
А ці дві груші — груші-сагачки. їх, як і персик, посадив батько. Сагачки пристигають тоді, коли
бджоли вже понаїдалися цвіту і троянди опали, отоді саме вони й пристигають.
Миколка попідгрібав під сагачками листя і надколупнув нігтем гілочку—сік!.. Груші-сагачки
терпляче стримували себе, щоб не зацвісти, бо хоч горобці й порозпускали хвости та крила, але не
треба поспішати з цвітінням. Бо зацвітеш, а тут мороз! Отоді й спробуй зацвісти вдруге...
А персик стоїть худий і нещасний, як обідране голодне циганча: з нього не вийшли ще зашпори, і він у саду малий і скоцюрблений.
Ще восени Миколка обіклав персик околотом, аби він зимою не замерз, але хтось той околот