— Або король, — додала Ейрін. — Падрайґ аб Міредах із Ферманаху. Нещодавно йому минуло шістнадцять, і королева-матір, Блодвен вер Фейґлім, зараз шукає для нього наречену.
— А я чула, що короля Падрайґа сватають до тебе.
— Ну… — завагалася Ейрін. — Усе було трохи інакше. Навесні, коли скінчилася жалоба за покійним королем Міредахом, мій батько зробив пропозицію леді Блодвен. Вона відповіла принциповою згодою, але висунула умову, щоб одночасно я вийшла за Падрайґа. А для батька це було неприйнятно.
— Чому?
— Бо я наступниця престолу, і якби його шлюб із леді Блодвен виявився бездітним, то леннірську корону успадкував би наш із Падрайґом старший син. А батько й дід Тирнан не для того так довго добивалися для Ленніру статусу королівства, щоб зрештою зробити його провінцією Ферманаху.
— Розумію, — сказала Шайна. — Ти, либонь, шкодуєш про це? І справді, було б заманливо стати королевою такої великої країни, як Ферманах.
Ейрін недбало стенула плечима.
— Здався мені той Ферманах! Я лише жалкую, що батько не одружився з леді Блодвен.
— Вона тобі подобається?
— Я з нею ніколи не бачилася. Чула, що вона вродлива, молодо виглядає для своїх тридцяти п’яти років, а за вдачею справжня меґера. Та мені без різниці. Я просто хочу, щоб у батька була дружина, яка народила б йому сина. А хто вона — байдуже.
— Тобто, — здивовано мовила Шайна, — ти не хочеш успадкувати престол?
— Нітрохи, — рішуче відповіла Ейрін.
— А точніше, — втрутилася Фіннела, — вона не хоче одружуватись. Її лякає сама думка про це.
Ейрін сердито зиркнула на кузину.
— Аж ніяк, — заперечила вона. — Просто я не хочу з цим поспішати, а батько вже починає тиснути на мене. Мовляв, раз я наступниця престолу, то мушу з відповідальністю дивитися в майбутнє, дбати про спадковість влади — іншими словами, вийти заміж і народити сина-спадкоємця.
— Про це я й кажу, — наполягала Фіннела. — Ти розглядаєш одруження, як цілковиту втрату свободи.
— А хіба не так? Якщо я матиму чоловіка та дітей, то вже не зможу надовго залишити Леннір, не зможу поїхати, куди мені захочеться, ніколи не вирушу в подорож по Абраду… — Ейрін знову перевела погляд на Шайну. — Тобі, мабуть, важко це зрозуміти. Ви, відьми, не знаєте таких обмежень.
— Та все ж я розумію, — сказала Шайна. — Ще торік я була меншою сестрою, тобто ученицею, а меншим сестрам не дозволяють покидати Тір Мінеган. Був час, коли я боялася, що ще довго не стану повноправною сестрою, що залишатимусь ученицею років до тридцяти і не скоро зможу побачити інші країни. Хоча, звісно, між „не скоро“ і „ніколи“ є велика різниця. На жаль, ніщо на цім світі не дістається задарма, і обмеження особистої свободи — це твоя плата за багатство та владу. Ми, відьми, також платимо за свою могутність, довголіття й вічну молодість. Платимо тим, що не можемо мати сім’ї, дітей.
— Але й не відмовляєтеся через це від своєї відьомської сили, — зауважила Ейрін.
— Певно ж, ні. Так само й ти мусиш визнати, що зараз перебуваєш у вигіднішому становищі, ніж, скажімо, Фіннела. Навіть вийшовши за Падрайґа і ставши королевою, вона буде просто дружиною короля, а ти, успадкувавши від батька корону, порядкуватимеш Ленніром на свій розсуд.
— Я їй так само кажу, — промовила Фіннела. — А всі ці балачки про свободу та несвободу яйця виїденого не варті. От волоцюги цілковито вільні, вони вештаються, де їм заманеться. Та чи хотіла б ти, Ейрін, опинитися на їхньому місці?
— Ні, звичайно. Зате радісінько помінялася б місцями з тобою. Твій хист до маґії важить набагато більше мого титулу першої принцеси. Я б не стала виходити ні за Падрайґа, ні за Лавраса, ні за будь-кого іншого, а передовсім вирушила б до Кованхара, щоб навчитися чарам… Або на Тір Мінеган — у ту відьомську школу для дівчат-чаклунок. Схоже, вона теж гарна, раз майстер Іґан так катеґорично засуджує її існування. Навіть якби батько заперечував, я б його не послухалась і все одно поїхала. Просто втекла б із дому.
Шайна зміряла її пильним поглядом.
— Ти серйозно?
— Авжеж, — без найменших вагань кивнула Ейрін. — Хіба є на світі щось цікавіше, ніж займатися маґією? Чи проміняла б ти свою силу на королівство, хай навіть найбільше?
У відповідь Шайна лише зітхнула.
Розділ II
Келлах аб Тирнан, король Ленніру, мав такі ж смарагдові очі, як його дочка, і таке ж непокірливе яскраво-руде волосся, щоправда, рясно припорошене сивиною. Йому було вже за п’ятдесят, і в такому віці більшість чоловіків має по кілька внуків, проте Келлахові з цим не пощастило. Його шлюб із Ґледіс вер Амон, донькою рувінського герцоґа Амона аб Гована, довгий час залишався бездітним, потім нарешті народилась Ейрін, а від другої вагітності леді Ґледіс померла. Овдовівши в сорок років, Келлах аб Тирнан намагався одружитися знову, але щоразу вже домовлений шлюб, з тих або інших причин, здебільшого політичних, розладнувався. Наскільки Шайні було відомо — а після зустрічі з Ейрін та Фіннелою вона розмовляла і з іншими мешканцями Кардуґала, серед яких було кілька вельми жвавих на язик придворних, — дехто пояснював ці невдачі таємними підступами принца Ріса, що був молодший за короля аж на тринадцять років і буцімто плекав далекосяжні плани успадкувати по братовій смерті корону в обхід Ейрін та її майбутніх дітей.