Выбрать главу

Правильно зрозумівши її погляд, майстер Іґан криво посміхнувся.

— А ви думали, що я стану на іншу позицію, леді Шайно? Чи не тому запросили мене до цієї розмови? Тоді ви припустилися помилки, бо я не вважаю відьом злом, а лише переконаний, що ви забагато на себе берете, намагаючись контролювати чаклунів та чаклунок і надміру втручаючись у справи Північних Королівств. Як гадаєте, чому правителі Півдня досі не натиснули на нашу Духовну Раду, щоб скасувати положення про гріховність застосування та вживання чарів? Вони чудово розуміють, які вигоди принесе їм поновлення співпраці з вами, проте бояться, що поступово ви приберете їх до рук, нав’яжете їм свої правила, обмежите їхню владу, як давно це зробили на Півночі. А що ж до леді Ейрін… Для мене не секрет, чому ваші найстарші не хочуть бачити її відьмою. Їм потрібні сестри, цілковито віддані Тір Мінегану і тільки йому одному, а леді Ейрін, через своє походження та виховання, завжди залишатиметься принцесою Ленніру і в тій чи іншій мірі дбатиме про інтереси своєї батьківщини.

— Якраз у цьому я і вбачаю позитив, — зауважив король. — Мушу визнати, що як відьма Ейрін може принести набагато більше користі, ніж як перша принцеса та майбутня королева. Зрештою, в мене є брат, він має трьох синів і малого внука, тож ніяких проблем із наступництвом престолу не виникне. А присутність серед відьом леннірської принцеси посилить впливовість нашого роду і стане додатковою ґарантією від територіальних зазіхань з боку Румнаху.

„Отакої!“ — вражено подумала Шайна. З усього виходило, що найстарші сестри грубо помилилися в оцінці Келлаха аб Тирнана. Вони нітрохи не сумнівалися, що леннірський король неодмінно вхопиться за їхню пропозицію залишити в себе Ейрін — свою єдину дитину і, фактично, єдину надію на продовження своєї династичної лінії. Звичайно, кожен правитель прагне передати владу дітям та внукам, однак це природне і по-людському зрозуміле бажання не засліплювало Келлаха, він передовсім думав про благо країни — яке, за рідкісним збігом обставин, було також і добром для Ейрін…

Король підійшов до свого столу, взяв звідти невеликий мідний дзвоник і двічі калатнув у нього. Чари, які захищали кімнату, було налаштовано таким чином, щоб вони пропускали крізь себе цей дзвін, тому вже за кілька секунд двері розчинились, і на порозі постав лакей.

— Ваша величносте?

— Негайно розшукай лорда Ріса, — віддав розпорядження король. — Я хочу його бачити.

— Радий це чути, — долинув з коридору голос, і до кабінету, відтіснивши вбік слугу, ввійшов високий, надзвичайно худорлявий, чимось схожий на чаплю, Ріс аб Тирнан. — Я й сам вирішив завітати до тебе. Мені стало цікаво, чому ти запросив на розмову з нашою шановною гостею майстра Іґана, а про мене забув. — Утім, виразно відчувалося, що це не лише зацікавило його, а й трохи образило.

— Сідай, Рісе, — промовив король і кинув швидкий погляд на лакея.

Слуга все зрозумів, мовчки вклонився і вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері. Тим часом принц умостився в кріслі неподалік від Шайни. Крісло виявилося занизьким для його високого зросту, тому він мусив випростати ноги, щоб коліна на стирчали на рівні грудей.

Келлах повернувся на своє місце за столом і коротко розповів про Відьомську Іскру Ейрін і про зроблену найстаршими сестрами пропозицію. Шайна не мала жодного сумніву щодо того, на чий бік стане королівський брат — хоча б з огляду на свою власну вигоду. Однак її очікування не справдилися.

— Це ж просто чудово! — захоплено вигукнув Ріс, перетравивши все почуте. — Можу собі уявити, яке враження справить звістка, що наша Ейрін відьмачка. Інші королі подуріють від заздрощів! А ґрафові Ґонвару доведеться забути про свої претензії, ми навіть зможемо схилити його до підписання мирної угоди.

Шайна знала, про що йдеться. Найбільшою проблемою Ленніру, відколи він з’явився на карті Абраду, як самостійне князівство, були постійні конфлікти з тинверськими ґрафами, чий рід контролював увесь південь Румнаху. З покоління в покоління, від батька до сина, вони передавали щире переконання в тому, що північна частина Ленніру є їхньою законною власністю і мріяли про повернення своїх „споконвічних“ земель, раз по раз провокуючи прикордонні сутички. А останнім часом конфлікт іще дужче загострився, оскільки на цих землях віднайшли поклади бокситів — сировини для виробництва білого заліза. І хоча більша частина нововідкритого родовища знаходилася власне в Тинверському Князівстві, теперішньому ґрафові, Ґонвару аб Кіхану, цього було мало, і він будь-що прагнув загарбати собі все, до чого лишень міг дотягтися.